Борис Барський: «Уві сні я досі літаю»

Борис Барський
10:03, 04 Березень 2018

Відомий актор, режисер і учасник комік-трупи «Маски» не перестає дивувати шанувальників своєю творчістю.

Багато хто чув веселі іронічні вірші Бориса Барського. Сьогодні відомий артист поділився з нами своїми літературними вподобаннями, а також розповів про те, яку надздібність мріє придбати.
Борис, асоціювали ви коли-небудь себе з історичною особою, наприклад, поетом Срібного століття?
– Не знаю, як можна себе асоціювати з кимось. Єсенін вже є, другий Єсенін завжди буде – «другим». А «другим» бути не хочеться. Я був зачарований поезією з дитинства. Я розчинявся в Пушкіні, Пастернаку, Северянині. Господи, та всіх і не перелічити! Нещодавно були на гастролях в Німеччині і, на березі Рейну я згадав вірш:
Гарний місяць травень по Рейну плив в чалмі,
І пані з висоти оглядали далі,
Гарні були Ви, але чому ридали
Так гірко гілки верб, хилися до річкової хвилі ...
Це Гете. Дивно, що цей вірш я вивчив, коли мені було 13 років. Дуже давно. І ніколи його не згадував. А тут, майже через сорок років, згадав. Фантастика.
Ваша юність пройшла в роки, коли багато книг були під забороною...
– Багатьох поетів намагалися просто викреслити з пам'яті людей, не друкували – і все. Але якісь крихти все ж просочувалися. Ще навчаючись в школі, я підробляв в бібліотеці молодшим палітурником. Я навчився вичитувати між рядків, читаючи критику. Смішно, але навіть тоді на 6-7 сторінок критики йшло 3-4 сторінки оригінального тексту. Це, як ковток свіжого повітря. Курйози почалися потім. На вступних іспитах в ГИТИС я повинен був читати прозу, байку, вірші. Почав з віршів, кажу: «Микола Заболоцький», – і бачу, як у членів приймальної комісії очі на лоб лізуть, типу: «Ти що, з глузду з'їхав? Не можна! Немає такого поета!» А ось Делієв, там же, на вступних іспитах, ще далі пішов. Каже: «Проза: автор – Данило Хармс! – Не можна, – кажуть йому. – Гаразд, – каже Жорик, – тоді байка, Данило Хармс... – Стоп! – Каже приймальна комісія. 
– Вірш, - як ні в чому не бувало, переходить в наступний жанр Жорик, – Данило Хармс!» Дуже смішно було. 
Цікаво, а у вас яка улюблена книга і письменник?
– У мене величезна бібліотека. Я все життя збирав книжки, але виділити когось певного з письменників неможливо: все залежить від настрою, а настрій у людини протягом години може змінитися незліченну кількість разів. Є, звичайно ж, книги, які я люблю з дитинства, наприклад, «Пригоди бравого солдата Швейка». Як говорив А. С. Пушкін: «Коль думки чорні до тебе прийдуть, відкоркували шампанського пляшку. Або перечитай "Одруження Фігаро"». Швейк – з тієї ж серії. У ньому величезна кількість невичерпного оптимізму. Так. І ось ще: в дитинстві в мене була найулюбленіша книга «Одіссея капітана Блада». Я хотів стати піратом, уявляв, як на кораблі подорожую по морях-океанах. Мріяв одного разу врятувати жінку дивовижної краси – пишногруду білявку. І тут вона тягнеться до мене і каже: «Візьми мене», а я їй: «Не до тебе мені. Мені ще грабувати й грабувати». Крім того, я дуже люблю казки Шварца. Люблю Григорія Горіна – це геніальний драматург і людина. Дуже довго його критикували за «тюнінговані» варіанти давним-давно відомих чужих творів. Але якщо взяти «Мюнхгаузена» Рудольфа Распе і «Мюнхгаузена» Горіна, то це, як в Одесі кажуть: «Дві великі різниці».
Чи хотілося вам колись змінити стать?
– Ні, я ж хотів бути піратом!
Якби ви могли б потрапити в будь-яку історичну епоху і зустрітися з будь-якої історичної особистістю, з ким би зустрілися і що запитали?
– Так далеко не хочеться заглядати. Навіть в цій епосі я повернувся б назад і поговорив з тими людьми, з якими недостатньо встиг поспілкуватися. Наприклад, з тим же Григорієм Горіним. З Гаріком Голубенко. У листопаді минулого року ми зіграли прем'єру його п'єси «Одеський Підкидьок» А в грудні його не стало. Ми зустрічалися на всіх репетиціях, спілкувалися, жартували, розповідали один одному анекдоти, але от чогось головного один одному так і не сказали. А взагалі мені щастить: є люди, з якими мені хочеться познайомитися і доля нас зводить. Наприклад, з Женею Гришковцем. Багато років я сподівався з ним познайомитися, і ось, в один прекрасний день, коли він в Українському театрі грав «Як я з'їв собаку», мені подзвонили з продюсерського центру і сказали: «Приїжджай, Женя хоче з тобою познайомитися». У мене був шок, як це він хоче? Це ж я хотів. Та ж історія з Великим Магістром Ордена куртуазних маньеристов –Вадимом Степанцовим. Або є чудовий бард – Тимур Шаов, дуже талановитий. Близько семи років ми з ним не могли перетнутися: то він приїжджає на гастролі, а я їду, то навпаки. Одного разу ми опинилися на фестивалі в Сочі. Я побачив у програмці послідовність виступів, у нас був номер 20, а у нього, десь 25-26. Починався захід о шостій годині вечора, а програма була до пізньої ночі. Десь в районі десятої вечора я виходжу з номера готелю, викликаю ліфт, відкриваються двері, а там – Тимур Шаов. І тут він мені: «О! Борька!» – а я йому: «О, Тимур!» Зустрілися так, як ніби завжди знали один одного.
Чи вірите ви в містику?
– Так. В житті я переконався: «випадковостей не буває». Згодом розумієш, що навіть найнеймовірніші події життя ведуть до цілком закономірного результату. А хіба це не містика: я навчався на факультеті атомної енергетики, працював інженером-ядерником, займався пантомімою. Мені подобалося і те й інше. Потім хтось, там нагорі, взяв і перепрофілював все моє життя. І ось я - актор. Тепер дуже часто сам собі нагадую: «Не турбуйся про своє майбутнє, є хтось, хто про нього подбає. Просто добре займайся своєю справою». 
Стародавні даоси говорили: «Твоє життя рухається в бік твоєї найсильнішою думки». Таки да, так воно і є. До слова, згадав крилатий вислів Делієва: «Китайці називають шлях – "Дао". Японці – "Дзен". Одесити - "Ой!"»
Якби вам надали можливість придбати надздібності, щоб ви вибрали?
– Я б навчився літати. З дитинства мріяв цим. Одного разу подивився індійський фільм, де був епізод в цирку з факіром. Він пояснював хлопчикові, що якщо мрієш літати, потрібно обхопити себе руками, сконцентруватися і сильно захотіти. Потім узяв, обхопив себе руками, сконцентрувався, сильно захотів і злетів. Якби ви знали, скільки років після цього я охоплював себе руками, концентрувався і сильно хотів. Та й зараз іноді це роблю. І, періодично, вдається. Правда, уві сні. Так, уві сні я досі літаю. Думаю, люди завжди мріяли літати. Кому в голову прийшла ідея викопати в землі метро - для мене загадка.
Автор: Анастасія Холдаковська
Джерело: www.prawwwda.com
Переклад: Олена Нуньєс