Чужого досвіду не буває...

10:10, 26 Жовтень 2017

Пропонуємо увазі наших шанованих читачів інтерв'ю з одеською письменницею Оленою Нуньєс.

«Чужого досвіду не буває. Події чужого життя, емоційно пережиті людиною, стають його власним досвідом», – з цього твердження почалася наша розмова з одеською письменницею Оленою Нуньес про її творчість.
Пані Олено, ми дізналися, що Ви написали книгу. Давайте поговоримо сьогодні про Вашу творчість. Чому «Знову декамерон»?
– «Декамерон» Боккаччо давно вже став прозивним, перетворився на жанр літератури. Один із сюжетів моєї книги включає, наприклад, запозичене з газети ХIХ століття оповідання одеського журналіста Л. О. Кармена «Декамерон: Слабке наслідування Боккаччо». Зустрічала я і «Жіночий декамерон» і «Український декамерон»  і ще безліч варіантів.
Давайте нагадаємо, що ж таке «Декамерон»?
– «Декамерон» – це сто оповідань. Десять глав по десять оповідань.
Оповідань про що?
 – Мій «Декамерон» – про любов і про те, що вважають коханням, про різноманітність форм і сутності стосунків між чоловіком і жінкою.
 А кого Ви бачите своїм читачем?
 – Це не дитяча література. Є розповіді, на яких я б поставила позначку 18+, а на деяких навіть 21+. Найемоційніші відгуки я отримувала від читачів, кому за 30. 
 Підзаголовок книги теж цікавий   «Інструкція з техніки безпеки для самотньої жінки». Що б це означало?
– Це форма. Замість розділів і глав, пункти та параграфи. Несе ця форма в собі деяку самоіронію. Попередження, повчання, навчання і резюме: «Перед вами Інструкція, виконання якої зовсім не обов'язкове. Більш того, набуття щастя можливо навіть всупереч такої, тому що ніхто ще не відповів однозначно, що ж воно таке – ЩАСТЯ». Окремі оповідання в основному не пов'язані між собою і починати читання можна з будь-якого і в будь-якому порядку.
І чому так?
– Тому що чужого досвіду не буває, і на чужих помилках ще ніхто не навчився. Але мій досвід, ці спроби й помилки надають  читачеві багату поживу для роздумів над подіями власного життя, для роботи розуму та серця, щоб власні помилки не були такими вже гіркими і фатальними.
Ваші читачі  тільки жінки?
 – Ні, навпаки. Деяким чоловікам дуже цікаво побачити стосунки з іншого боку. Є багато гарячих шанувальників моєї творчості саме серед чоловіків.
 А яке оповідання Ви можете запропонувати для ознайомлення на наших сторінках?
 – Мабуть, ось це:
«Полюбіть свою сексуальну природу, це зробить вас привабливими й бажаними
Я думаю, море в районі мого улюбленого пляжу скоро змінить хімічну формулу. Там плескатиметься «важка» вода. Скільки разів я змивала у морських хвилях турботи дня, роздратованість і образи, прикрощі й печалі!
Виснажлива спека. Діти на дачі, а я щодня після роботи поспішаю до моря – поплавати, подихати морським повітрям, розслабитися. Іноді зустрічаю старих знайомих, і приємних, і не дуже. Спілкуюсь. Іноді навмисно шукаю самотності. Так проходять, дні, тижні – проминає життя.
Побачила старого друга. У нього перший день відпустки, тепер, напевно, зустрічатимемося часто. Дізналася про новину: він черговий раз «підженився», дві години мене (а можливо, й себе?) вмовляв, розповідаючи, що щасливий та що у нього все добре, при цьому весь час пощипував та погладжував мої принади. Сонце сховалося, і ми вирішили прогулятися трасою Здоров’я уздовж моря в бік Ланжерону.
Вечір. Повітря напоєне запахом зів’ялої трави. Панує якась особлива тиша, хоча всюди люди. Хтось йде стежиною, хтось розслабляється на пікніку або мирно хропе у траві. Але шуми людської діяльності існують якось окремо від звуків природи. А в природі – безвітря, дивовижна, чарівна тиша, що порушується іноді тільки вечірньою піснею цвіркуна.
Йти нам довго, мабуть, кілометрів чотири, але мені поспішати нікуди, хочеться довше побути безтурботним метеликом, пожити цією тишею, вдихнути повними грудьми це повітря.
Йдемо, спілкуємося, розмовляємо ні про що, відпочиваємо від метушні. Тишу вбиває дзвінок його мобільного телефону. Йому треба відзвітувати, де знаходиться та коли буде вдома. Наша прогулянка триває, але стан душі вже не той.
Я прожила у шлюбах двадцять один рік, в першому – шість, в другому – п'ятнадцять. Оскільки обидва закінчилися розлученням, я не можу сказати: «Роби як я – і будеш щасливий!» Можливо я у своєму житті робила щось не правильно, але я ніколи не контролювала своїх чоловіків. Те, що людина хоче сказати, вона скаже, а змушувати брехати заради збереження миру в сім'ї вважаю недоцільним.
Відповідаючи на повторний дзвінок дружини, він у моїй присутності брехав, що застряг в автомобільному заторі, і ще не скоро зможе бути вдома. А я при цьому йшла поруч і «нахабно» цокала каблуками по асфальту. Ну навіщо брехати? Хіба це злочин, навіть жонатому чоловікові просто поспілкуватися зі знайомою жінкою, поговорити, прогулятися? 
На якому фундаменті будувати сімейні стосунки – кожен вирішує сам. Мій прекрасний настрій зійшов нанівець. Я практично вже бігла до «фінішу» нашої прогулянки і, побачивши маршрутне таксі, яке слідувало у потрібному напрямку, запропонувала йому прискорити ходу. Відверто кажучи, чоловік, який радісно виконує собачу команду «До ноги!», який живе на короткому ціпку, викликає в мене відчуття гидливості.
Наступного дня після роботи я була на тому ж місці, він теж. Цього разу я розташувала свої речі на деякій відстані. Спілкуватися вже було якось нецікаво, в стосунках з'явилися іронія та уїдливість, а я віддаю перевагу позитивним контактам. У нього в сумці був будильник, який вчасно скомандував «До ноги!», і він почав збиратися додому.
– Чи не супроводиш мене до сходів? – запитав він.
– Можу, – відповіла я. Мені теж вже треба було йти.
Біля сходів ми сухо попрощалися, і я пішла звичайним шляхом, вдихаючи запах зів’ялої трави, прислухаючись до тиші теплого та лагідного вечора.
Довго подорожувати наодинці мені не припало. Спочатку назустріч несподівано виїхав молодик на велосипеді. Гарнюсінький як олімпійський Бог, років може тридцяти, кремезний, кілограм може й сто тридцять, але зовсім не товстий, тільки м'язи. Від несподіванки він на кілька секунд відпустив кермо й кумедно сплеснув руками. Я посміхнулася. Молодик проїхав далі. Але минула хвилина чи дві, і він під'їхав до мене ззаду, зупинився, посміхнувся і сказав:
– Мене звуть Роман. Я не міг поїхати та не висловити Вам свого захоплення! Ви така красуня! – він простягнув мені руку, моя рука сховалася в його долоні. Він ніжно попестив її другою рукою, попрощався і поїхав далі.
Я не раз помічала, що деяким особливо кремезним чоловікам подобаються особливо тендітні жінки, але цей знак такої щирої, майже дитячої, уваги був дивовижним!
З посмішкою щастя на обличчі я продибала ще метрів тридцять. Попереду мене зупинився чоловік на мопеді — явище в цьому місці цілком звичайне. Коли я проходила повз нього, він запропонував: 
– Можу Вас підвезти, якщо побажаєте? Вам куди?
– Мені – в Ланжерон.
– Добре, довезу Вас до підйому.
Попередній приємний епізод настільки зігрів та полестив мою душу, що я залюбки, без побоювання, сіла на мопед попереду абсолютно незнайомого чоловіка, і ми поїхали.
Є люди, здатні створювати навколо себе особливу ауру тепла й добра. Я відчула це одразу. Він мало говорив, більше про техніку безпеки під час їзди, не дозволяв собі яких-небудь зайвих рухів, до мене майже не торкався. Але навіть у легких дотиках, у вимушеній близькості я відчувала його бажання подарувати мені ніжність, яке він тактовно стримував. Стриманість його «випромінювала» повагу, аж ніяк не острах або комплекси. Компліменти звучали щиро й небагатослівно. Коли ми під'їхали до місця, де дорога йшла на підйом, він сказав:
– Напевно, ми зможемо виїхати нагору, якщо техніка не підведе. Ви така легенька, майже невагома. Таких жінок легко носити на руках, їх люблять і чоловіки, і мопеди. 
– Це тому, що у мене є крила! – «скромно» відповіла я.
Поспілкувавшись ще трохи в парку на оглядовому майданчику, помилувавшись вечірнім краєвидом, який відкривався на порт, і ніжно-рожевими хмарками над обрієм, ми розлучилися. У радісному настрої я прийшла додому, плануючи завтра після роботи знову піти на море.
Увечері наступного дня біля моря дійові особи були ті ж самі.
– Як добре, що ти мене не проводжав, – сказала я «старому другові», – я отримала великий заряд добра і чоловічого захоплення, познайомилася з приємним молодиком, загалом, чудово провела вечір без тебе.
Новий друг теж з'явився на пляжі, підійшов, привітався й запропонував повторити сьогодні вчорашній маршрут. Я із задоволенням погодилася.
Другий вечір, як і перший, був наповнений теплом і добром, стриманою, непроявленою, але відчутною ніжністю. Чи буде продовження, до чого воно призведе – час покаже. 
Я згадую свою юність, коли мені було вісімнадцять-двадцять років. Зовні я була, напевно, гарніша, не було зморшок навколо очей, сумні лінії не пролягали на лобі й в куточках рота. В мене були пружні дівочі груди та молода еластична шкіра. Але ніколи раніше я не переживала і не відчувала такого ставлення чоловіків, як зараз, у свої за сорок з великим додатком. Бувають ситуації, коли жінка будь-якого віку, але частіше молода, є об'єктом жаданих сексуальних мрій. Це важливо й природно, це бадьорить, наповнює радістю та надає впевненості у собі. А бувають моменти, коли десь усередині жінки, в душі народжується якесь світло, якась неповторна енергія, котра пробуджує в чоловіках захоплення. Ми не спроможні сповільнити час, який відбирає в нас красу тіла, але ми, жінки, можемо наповнюватися дивовижною енергією, яка робить нас бажаними у будь-якому віці, треба тільки навчитися цієї магії та почуватися неперевершеною! 
Полюбіть свою сексуальну природу, це зробить вас привабливими й бажаними».
Автор: Ганна Петрова