Демографічна «бомба»

Демографічна «бомба»
11:06, 09 Червень 2018

В Україні в січні 2018 року народилося 302 тисячі дітей, що на 3 тисячі менше, ніж роком раніше...

З початку 2017 року ЗМІ регулярно заявляють про «демографічну катастрофу», вказуючи на зниження народжуваності як на основну ознаку падіння в прірву. Дійсно, в списку країн Європи, в яких скорочується населення, Україна – на четвертому місці. Якщо вірити офіційній статистиці, за 2017 рік чисельність населення скоротилася на 180 тисяч осіб, тобто до 42 403 000. На зміну кожній сотні померлих народжується всього лише 64 дитини. Проте, вже в листопаді експерти заговорили про те, що реальне населення країни становить 36-38 мільйонів. Цю цифру отримали, зіставивши загальну кількість громадян з даними про трудових мігрантів, наданими міграційними службами країн ЄС і Росії. Експерти Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України вважають, що тільки за рахунок критичного падіння народжуваності населення до 2050 року скоротиться до 35 мільйонів. З урахуванням міграції в Україні залишиться жити близько 30 мільйонів людей. 
Покоління середини 1980-1990-х років – найчисленніше і, за прогнозами експертів, далі заводити дітей стане просто нікому. За словами Елли Лібанової, директора цього Інституту, населення України буде скорочуватися, тому що вичерпано потенціал демографічного зростання: «75-річних жінок у структурі населення більше, ніж п'ятирічних дівчаток. Ще з 1960-х років українська жінка не народжувала стільки, скільки потрібно для простого відтворення поколінь, і, відповідно, кожне наступне покоління менше попереднього».
Ситуація, безумовно, критична, але є різні способи вирішення проблеми. Думки опитаних одеситів (близько п'яти сотень) розділилися приблизно на дві частини: «підвищувати народжуваність» і «підвищувати зарплати». Трохи насторожило те, що серед прихильників першого способу було найбільше людей пенсійного та передпенсійного віку. 
Неможливо не звернути увагу на те, що деякі на питання про демографічну ситуацію реагували негативно, однозначно асоціюючи саме поняття з народженням дітей: «про це і так весь час говорять», «виглядає, як звинувачення на адресу жінок», «в черговий раз напишите про те, яка молодь погана», – заявляли молоді респонденти. Частково вони мають рацію – регулярно до Верховної Ради надходять законопроекти, здатні, на думку депутатів, вплинути саме на народжуваність: влітку суспільство підірвала пропозиція дозволити лікарям відмовлятися від проведення абортів з ідеологічних причин; після Нового Року згадали про необхідність підвищити матеріальну допомогу новонародженим. Про міграції можновладці згадують набагато рідше.
Але тільки чи дійсно влада бореться з демографічною кризою? Про «репродуктивне насильство» в ЗМІ заговорили нещодавно в ході обговорення того самого законопроекту, автори якого пропонували обмежити доступ до переривання вагітності. Проте, це поняття далеко не нове, воно навіть включено в Стамбульську конвенцію про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок. 
Що приховує в собі цей термін, розповідає координатор проекту «Глобальний медіамоніторинг» від Білорусі Ірина Соломатіна: «Якщо розглянути форми репродуктивного насильства у вигляді шкали, найм'якшою формою буде пресинг найближчого оточення і суспільства, вічне "давай народжуй", найжорсткішою – обмеження або заборона абортів на державному рівні. Це, в першу чергу, неповага до права розпоряджатися власним тілом». 
На побутовому рівні з репродуктивним насильством стикаються багато жінок (і не тільки) того самого «численного покоління» кінця минулого століття. Коментуючи «скандальний» український законопроект, президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» Катерина Левченко відзначала, що він «може призвести до істотних порушень законних прав жінок». Проте, навіть без закону, лікарі здатні боротися з низькою народжуваністю.
«Я не вважаю, що зараз саме час заводити дітей, – розповідає Вікторія. – Тому ми з чоловіком порадилися та вирішили, що краще за все користуватися таблетками. Я довго вивчала матеріали в інтернеті, намагаючись розібратися в темі, але все одно звернулася до лікаря: це дуже відповідально, потрібно здати аналізи, щоб підібрати правильний препарат і не нажити ще більших проблем. Виявилося, що це не так просто. Коли тобі двадцять сім, кожен лікар вважає своїм обов'язком розповісти "що цокає годинник" і порадити народжувати скоріше, просто тому, що настав час».
Інша дівчина згадала, що лікар вмовляла її відмовитися від «шкідливих» способів запобігання і користуватися так званим «календарним методом», що, по суті, рівноцінно відмові від запобігання.  Вони обидві розуміють, що можуть поскаржитися на некомпетентність медиків, але вважали за краще не зв'язуватися, побоюючись зіткнутися з аналогічною позицією головлікаря.
«Це неприємно, – пояснює Вікторія, – вичитують, як школярку, за прогули, навіть підтримка чоловіка не дає позбутися почуття провини. Неначе робиш щось погане».
Ми опитали більше сотні пацієнток районних поліклінік віком від 20 до 30 років, і це опитування підтвердило наші підозри: навіть «непрофільні» фахівці, від лікарів загальної практики до окулістів, чіпляють теми дітонародження. «Це як тест на хорошого фахівця, – жартує одна з опитаних, – нормальний лікар думає про мене, як про людину, а поганий – як про інкубаторі». 
Дівчата не скупилися на різкі висловлювання, розповідаючи про свої зіткнення з медиками. Не дивно: звертаючись до лікаря з конкретною проблемою, ніяк не чекаєш вислухати порцію порад: «народити для оздоровлення» і «завести дітей, поки не пізно». При невдалому збігу обставин навіть можуть порадити відкласти лікування «до народження дитини». Про те, що вагітність може загрожувати здоров'ю, деякі впізнавали не від лікуючого лікаря, а з наукових статей в інтернеті. 
– Я так і не можу домогтися чіткої відповіді, який у мене ризик осліпнути через це, – розповідає Олена. – Таке враження, що всі змовилися: терапевти, окулісти, гінекологи і навіть мама зі свекрухою. Мені всього тридцять років, я не хочу отримати інвалідність з чиєїсь примхи.
Контакти лікарів, здатних піклуватися, в першу чергу, про здоров'я пацієнток, передаються з рук в руки.
Лікар загальної практики, яка побажала залишитися анонімною, назвала таку поведінку колег некоректною й поскаржилася, що через специфіку медичної реформи, медики зацікавлені отримати якомога більше юних пацієнтів – на їхнє обслуговування держава планує виділяти більше коштів, ніж на працездатних співгромадян. Зарплата лікарів у доступному для огляду майбутньому безпосередньо залежить від тих, хто укладає з ними договір на обслуговування. Але, на її думку, все в руках пацієнток, бо завдяки все тій же реформі, кожен має право сам обирати собі лікаря. 
– Я б не стала звинувачувати в усьому матеріальну вигоду, – каже наша співрозмовниця. – Багато хто щиро переконані в тому, що діють в інтересах пацієнтки. Незважаючи на те, що нічому подібному в університетах не вчать, в кінці минулого століття були популярні теорії про позитивний вплив вагітності на жіночий організм.
Офіційна наука, втім, більшість з таких теорій спростовує.
Катерина Михайлівна, як багато пенсіонерів, переживає через те, що діти не поспішають з онуками: їй здається, що в силу віку вона не зможе допомагати молодій сім'ї. У тому, що допомога знадобиться, вона не сумнівається: «Треба усьому навчить, показати, з дитиною сидіти, знову ж таки, хто повинен? Бабуся». 
Катерина Михайлівна із захопленням розповідає про сина й невістку – молоді, за мірками більшості, успішні, багато подорожують разом, але при цьому весь час дивується, чому вони досі не завели дитини. Зі схожими проблемами стикаються і її подруги: з роками здоров'я не додається, а заповітних онуків все немає, того й гляди не до них стане, самим знадобиться догляд. Основна проблема, на думку пенсіонерок, в тому, що нинішнє покоління в дитинстві «не награлося»: «Не було всіх цих комп'ютерів-телефонів, іграшок красивих, всі поїздки – на дачу, город копати». 
Її син заперечує, стомлено відмахуючись від скарг: мовляв, які іграшки, як можна заводити дітей в ситуації, коли хороша зарплата сьогодні не дає гарантій, що завтра людина не виявиться за межею бідності. До того ж, Олег категорично проти, щоб «покоління СРСР» виховувало дітей: «З тих часів світ зробив крок далеко вперед, нинішні пенсіонери просто не пристосовані до життя в цих умовах. Кому-кому, а своїй мамі я точно дітей не довірю – я сам ледве позбувся комплексів,  прищеплених нею неправильних установок на життя: "нехай буде, як всі”, “не висовуйся", вічного "ти ж хлопчик, ти повинен"». Він вважає, що з таким вихованням суспільство надовго застрягне в минулому тисячолітті. Обидва по-своєму мають рацію, кожен зі своєї дзвіниці.
Дарина Артюшков, практикуючий психолог, розповідає про те, що згадане директором Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України «найчисленніше покоління» не поспішає заводити дітей з безлічі причин, серед яких не на останньому місці – власний негативний досвід. 
– В кінці минулого століття існувала думка, що дитині потрібна тільки батьківська любов, а не модний одяг, сучасні гаджети або різнобічна освіта, – каже психолог. – Ці діти виросли в спартанських умовах і, як ніхто інший, розуміють неправильність такого підходу. Безумовно, участь батьків у житті дітей важлива, але не може замінити все вище перелічене. Багато соціологів зараз відзначають, що сучасна «молодь» дуже повільно дорослішає – або НЕ ДОРОСЛІШАЄ зовсім, якщо порівнювати з попередніми поколіннями. З боку може здатися, що люди, дійсно, намагаються надолужити згаяне в дитинстві, але це не так. Просто до народження дітей почали ставитися більш відповідально – втім, це загальноєвропейська тенденція, і нічого дивного в тому, що дорослі стали відповідально підходити до планування сім'ї, немає.
У тому, що спроби когось вплинути саме на народжуваність, можуть бути успішними, сумніваються і в Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України. За словами провідного наукового співробітника, кандидата економічних наук Лідії Ткаченко, одними економічними заходами тут не впоратися: «Потрібен системний підхід, який не вирішується тільки грошима. В першу чергу, в Україні потрібно, щоб люди доживали до пенсії – потрібно боротися за виживання. Який сенс стимулювати народжуваність, якщо люди живуть дуже мало? У Європі найвищі показники народжуваності в країнах з розвиненою інфраструктурою, численними дитячими установами, можливістю продовжувати працювати. Це північні країни – Швеція, Фінляндія, де майже в кожній родині по дві дитини».  
На думку експерта, стабілізація економіки і розвиток сфери соціальних послуг неминуче призведуть до довгоочікуваного підвищення народжуваності. Але на шляху до цього доведеться багато чого змінити – в першу чергу, ставлення до проблеми в суспільстві. А до тих пір, поки Україна не стане на ноги, всі розмови про «вимирання нації» та «стимуляцію народжуваності» – марні.
Автор: Тамара Гладка 
Переклад: Олена Нуньєс