ДОРОГА ВАЖКА, ТА ГІРШЕ БЕЗ ДОРІГ

10:04, 29 Квітень 2019

У 2014-16  роках медіа-ресурси Одеського регіону висвітлювали  Угоду про асоціацію між Україною та ЄС переважно позитивно. 

Але з 2017 року тон матеріалів про євроінтеграцію починає змінюватися і зараз  дещо навіть переважає негатив. Даються взнаки щедрі обіцянки на початку процесу і зовсім не щедрий на результати перебіг подій. Посилення «євроскептицизму» підтвердили результати першого туру президентської кампанії, де два відвертих  противника євроінтеграції - Юрій Бойко і Олександр Вілкул - разом отримали  в Одеській області близько 30% голосів, що вдвічі більше, ніж по всій Україні.

Чому  так важко проходить процес євроінтеграції? Який вплив мають об'єктивні і суб'єктивні  фактори? Чи можна вважати його незворотним?

Про це розмірковуємо  разом з  Денисом КУЗЬМІНИМ - координатором європейських програм Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету імені І.Мечникова.

- Проблеми європейської інтеграції України багато в чому пояснюються складними обставинами формування нової української державності, української ідентичності в унікальних умовах 21-го століття.

У 1991 році Історія, з моєї точки зору, піднесла нам досить великий подарунок у вигляді України в межах УРСР. Цей подарунок дістався нам, за великим рахунком, занадто легко. Особливо, якщо подивитися на наших сусідів - Польщу, Румунію, Угорщину…

Мало яка країна отримала незалежність у вигляді мирного «розлучення». І те, що Україна  переживає  з 2014 року, це -   відкладений конфлікт тих років.  Досі  даються взнаки наслідки розпаду СРСР. Всі конфлікти, невирішені питання - це все звідти. Подобається  нам чи ні, але слід визнати, що так само звідти і вся специфіка нашої індустрії, нашого аграрного сектора, нашого транспорту, нашого етнічного складу - навіть світогляду, причому останнє стосується і тих, хто народився вже в незалежній Україні.

Ми - учасники процесу дозрівання нової політичної нації, в якій з великими труднощами уживаються різні світогляди.

Давайте згадаємо, що спричинило появу  Євросоюзу?    

«Батьки-засновники» ЄС прагнули створити систему, в якій Франція і Німеччина перестануть воювати одна з одною,  щоб не виникало навіть думки про це. Мета була досягнута; зараз неможливо уявити собі війну Франції з Німеччиною. Навіть економічний конфлікт між ними практично нереальний, оскільки ці країни - при тому, що зберігають ідентичність - вже, по суті, єдиний організм. А Україна, зовнішньополітична мета якої - вступ до  ЄС і НАТО, - йде в цьому напрямку зовсім не в тих історичних умовах, які хотів би бачити Європейський Союз, і які сприяли б такій  інтеграції.

Так,  ми маємо досвід Польщі, країн Балтії, але у них були зовсім інші умови. Ці країни відразу бачили перспективу членства в ЄС, декомунізація там пройшла набагато легше і швидше, ніж проходить у нас. І  разюча невідповідність історичних епох, в яких живуть Західна Європа і Україна, звичайно, бентежить наших людей. Їм вже не можна обіцяти, як то було в СРСР, що через 50 років все буде добре.

Тим більше, що  Європа теж не стоїть на місці. І велике питання: чи рухається вона по шляху прогресу, чи увійшла в період системної кризи?  Я маю на увазі Західну  Європу - як  цивілізацію,  історичне явище ....

Останні 400 років  Європа була центром всесвітньої історії, вона поширила свої цінності по всьому світу. Але подивіться, де зараз Європейський Союз?

Є Сполучені Штати, Китай, які конкурують за майбутнє світове лідерство. Вагомо заявляють про себе Індія, Росія, Бразилія, вирує Близький Схід, і  Європа поступово  відходить на другий план глобальних світових процесів. Від цього Євросоюзу складно «переварювати» нових членів, складно вирішувати навіть свої проблеми, не кажучи вже про наші.  Та  у Брюсселя і немає бажання вирішувати наші проблеми.

- Але як же поводитися Україні в цьому процесі?

- Головним критерієм повинні бути наші національні інтереси! Бо  коли хтось, заради нездійсненної мрії, руйнує основи своєї державності або своїх традицій, то це погано закінчується. Яскравий приклад тому - криза в Греції. Там від євроінтеграції отримали набагато більше, ніж внесли в неї, а рано чи пізно за це прийшла  розплата.

Україні слід тверезо оцінювати свої можливості. Я вважаю, що в середньостроковій перспективі ні про який вступ нашої країни до Євросоюзу, на жаль, не може бути мови.   Інша справа, що не можна забувати про це як про мету. Нам потрібно будувати державу, економіку, індустрію, правову систему з перспективою європейських стандартів, щоб стати  цікавими ЄС.

- Досить  часто доводиться чути і читати, що всі наші негаразди останніх років -  наслідок євроінтеграції… 

- Сентенція про те, що наша криза є результатом євроінтеграції -   велике пересмикування. Україна знаходиться ще на самому початку цього процесу. Наша криза є результатом корупції, безгосподарності, застарілої інфраструктури, безумовно, результатом війни. І що якщо десь в Україні закрили якесь підприємство, то це сталося  зовсім не  на вимогу ЄС. Напроти, ми  повинні  намагатися всіляко використовувати можливості, які надає Угода про асоціацію з ЄС.

- І все-таки, які плюси отримала Україна, підписавши цю Угоду?

- Перш за все, Євросоюз став нашим основним торговельним партнером. А це означає, що багато українських виробників, особливо в аграрному секторі, починають дотримуватися європейських  стандартів, бо бажають,  щоб їх продукція надійшла на європейський ринок.

- Але виникає питання: навіщо нам підганяти, наприклад, наші огірки  під якісь євростандарти, коли вони і без того смачні?

- Світ стає глобальним і будь-яка національна економіка, навіть така велика, як, наприклад, німецька або французька, не в змозі вижити, орієнтуючись  лише на внутрішній ринок. Якщо вирощувати продукти лише для внутрішнього споживання, то це буде натуральне господарство - давно пройдений етап світової історії.  

Європейська інтеграція - це не тільки інтеграція держав або народів, на першому місці у цьому процесі стоїть людина, особистість. А значить, якщо півтора мільйона українців знайшли нормальну роботу і гідне місце в житті не в межах своєї країни, а в рамках Європи, то це вже позитивний результат.

- Але хіба витік мізків і робочих рук - позитивне явище?

- Звичайно, якщо людина, особливо кваліфікований фахівець, їде працювати в іншу країну, це боляче для України. Але давайте подивимося на  ситуацію з іншого боку. А якби ці люди не мали можливості туди поїхати? Що б вони робили тут? Уже немає заводів, які постачали продукцію по всьому Радянському Союзу!

Та форма зайнятості, яка нам дісталася від попередньої епохи, відноситься до часу, якого вже немає і який  не повернеться. Тільки такі великі міста, як Київ, Одеса, Харків якось абсорбували людей, що пішли з великих виробництв, а малі міста, райцентри ?!

Донбас, де чимало малих міст з містоутворюючими підприємствами, які закрилися, - ось вам конкретний приклад кризи.

Так, на тлі загальної економічної кризи наша торгівля з ЄС поки не приносить відчутних дивідендів, того поліпшення життя, яке населення відчуло б на собі. Але були скептики і у поляків, поки вони на якомусь етапі не переконалися в тому, що співпраця з Європою приносить вагому користь. Наприклад, автобан Краків - Варшава, який побудовано  на гроші ЄС, не поступається європейським дорогам. Але ЄС не дасть гроші на автобан Одеса - Київ, оскільки такі кошти виділяються тільки членам Євросоюзу. А щоб стати ним, слід пройти досить довгий шлях. І перш за все, ми повинні дбати про те, що побудувати нормальну європейську економіку, справжню демократію. А відносини з ЄС дають можливість трохи швидше рухатися в цьому напрямку.

У чому я бачу основний позитив нинішніх процесів, так це в тому, що хай болісно, але у нас  формується нова спільнота.  

- Чи можна сказати, що, незважаючи на всі складнощі, євроінтеграція - процес незворотний?

- Думаю, що  так.

- Чи можна казати, що  України рухається до  ЄС особливим шляхом? 

- Не варто розраховувати на те, що Євросоюз дасть нам якісь особливі преференції.

У нас немає зараз історичного шансу отримати «план Маршалла-2» - з багатьох причин, як наших внутрішніх,  так і внутрішніх причин ЄС. Тому ми повинні тверезо оцінювати свої можливості. І розуміти також, що є різна Європа, що в країнах ЄС відбуваються складні процеси. З іншого боку, в Євросоюзі дуже слабке уявлення про те, що відбувається в Україні. І наше завдання - доносити інформацію про нашу країну, намагатися, щоб європейці частіше бували у нас.

А ще ми повинні розуміти,  що  Європу будували не якісь абстрактні люди, а сформовані німці, голландці, французи, італійці, і вони при цьому не забувають про себе. І якщо у нас є національний компроміс, тоді легше приймати рішення, відстоювати свої позиції. А якщо продовжувати розмазувати корупційну манну кашу, то європейці будуть тільки розводити руками. Євроінтеграція - болісний шлях, і поки критична маса наших співгромадян не усвідомить, що «порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих», нічого не вийде.

Автор: Олександр Галяс

Фото: з відкритих джерел