Головне – навчити молодь діяти

молодежь
12:12, 06 Грудень 2018

Про що говориться в швейцарсько-українському проекті DOKKU і навіщо він потрібний в демократичному суспільстві?

Концепція розвитку громадянської освіти в Україні не викликає таких дискусій, як освітня реформа загалом, хоча є її складовою частиною. Вона менш відома широкому загалу, хоча не менш важлива для становлення дітей та підлітків, ніж власне здобуття певних знань та навичок. У Концепції розвитку громадянської освіти в Україні широко використовується досвід країн Євросоюзу, а також досвід ряду вітчизняних проектів і досліджень. У тому числі – і досвід, набутий швейцарсько-українським проектом DOCCU – «Розвиток громадянських компетентностей в Україні».

Про цей проект ми ведемо розмову з його керівницею, докторкою педагогічних наук, професоркою Наталією Протасовою та менеджеркою  проекту Валентиною Полторак.

– Наш проект займається одним з напрямків європейської освіти – підготовка дітей до життя в умовах демократичного суспільства. Ми працюємо в Україні вже кілька років, в тому числі шість років в Одесі і області. Нинішня фаза проекту триває чотири роки, зараз з нами співпрацюють вісім «пілотних» областей – Луганська, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Полтавська, Львівська, Херсонська, Київська та Одеська, яка, до речі, приєдналася однією з перших. Природно, виникає питання: в чому ж полягає суть нашої діяльності? У 2010 році була прийнята Хартія Ради Європи про виховання демократичної громадянськості і освіти в галузі прав людини.
 

Поясніть, будь ласка, ці поняття.

– В Хартії Ради Європи вони сформульовані наступним чином: 

• «Виховання демократичної громадянськості» означає виховання, підготовку, освіту, інформацію, практику і діяльність, які спрямовані завдяки передачі учням знань, навичок і розуміння, а також розвитку їх позицій і поведінки, на розширення їх можливостей здійснювати і захищати свої демократичні права і відповідальність в суспільстві, цінувати різноманіття і відігравати активну роль у демократичному житті з метою просування та захисту демократії і верховенства права»;

• «Освіта в галузі прав людини» означає виховання, підготовку, освіту, інформацію, практику і діяльність, які спрямовані завдяки передачі учням знань, навичок і розуміння, а також розвитку їх позицій і поведінки на розширення їх можливостей сприяти створенню і захисту загальної культури прав людини в суспільстві з метою просування та захисту прав людини і основних свобод».

Ухвалення Хартії відобразило зростаюче розуміння ролі освіти в просуванні основних цінностей Ради Європи - демократії, прав людини і верховенства права, а також в попередженні порушень прав людини. У більш широкому плані освіта все більше розглядається як механізм захисту від зростання насильства, расизму, екстремізму, ксенофобії, дискримінації та нетерпимості. Також освіта вносить вагомий внесок в соціальну згуртованість і соціальну справедливість.

Україна, як член Ради Європи, звичайно ж, приєдналася до Хартії і впроваджує її положення. Цей рух – ОДГОПЛ, як ми скорочено його називаємо,  – охопив всі країни Європи, але  особливо важливий він для країн так званої «молодої демократії». Чому молодої? Як ми знаємо, Україна стала на шлях демократії не так давно і на цьому шляху виникає багато проблем, які стосуються того, яким має бути покоління, як нам жити всім разом, як бути рівними – якщо ми всі різні (адже різні – не означає, що ми не рівні). 

Ці проблеми і вирішує освіта для демократичного громадянства та освіта з прав людини. 

У чому полягає суть такої освіти? В яких формах вона проходить?

– Основна ідея – не просто передати учням, дітям, дорослим певну інформацію; її зараз неважко знайти в інтернеті, і це давно вже не є проблемою. Головне для нас – навчити молодих людей діяти. А навчитися цьому можна лише тоді, коли ти починаєш займатися реальними справами. Можна скільки завгодно розповідати про демократію і права людини на уроках, лекціях, семінарах, але толку не буде, якщо демократії діти не побачать в реальному житті – в своїй школі, класі, гуртку. Значить, необхідно створити відповідні умови в класі і школі. Тому ми говоримо про «школі дієвої демократії».

Починати вчитися демократії слід зі свого класу, своєї сім'ї, своєї школи. Важливим елементом такого навчання є те, що ми не просто говоримо про демократію, а  створюємо умови для того, щоб дитина жила в демократичній атмосфері. Так, ми хочемо зробити школу демократичною, але пролунав й дзвінок з останнього уроку, і дитина виходить зі школи... Куди вона йде? Та куди завгодно - додому, до магазину, до клубу, до сільради – якщо в цьому є необхідність. Дитина в курсі всього, що відбувається в її  громаді, оскільки вона є її членом. 

Тобто, школа – це підготовка до життя?

– Школа не готує дитину до життя, вона взагалі не повинна цього робити. Тому що дитина вже живе. І ми не «формуємо нового громадянина»; якщо дитина народилася, він вже є громадянином. А ось як діяти в демократичному суспільстві – цьому справді слід вчити. Тому ми хочемо створювати демократичне суспільство через школу, а й за межами школи теж. Наша мета – розвиток і підтримка взаємодії в трикутнику: «школа – влада – суспільство». Ми хочемо, щоб місцева влада повернулася обличчям не тільки до проблем школи, а й активно включилася в виховання справжнього громадянина демократичної країни. 

Наприклад, діти бачать, як відбувається передвиборча «гонка» в громаді, як «б'ються» між собою кандидати і т.ін. Але сьогодні діти спостерігають за тим, як відбуваються вибори, а завтра вони вже самі будуть вибирати або стануть тими, кого обиратимуть. І це теж одна з причин того, що необхідно налагодити взаємодію між школою, місцевою владою і суспільством. Завдання нашого проекту - пропаганда кращих практик.

Як ви використовуєте європейський досвід?

– Механічне перенесення навіть найкращого досвіду ніколи не принесе результату. Просто треба розуміти, яка у нас кінцева мета. Є прекрасна фінська школа, у неї є що переймати, але ми ж хочемо виховати громадянина демократичної України, і національні традиції тут є дуже важливим елементом. Наприклад, у нас є свято вишиванки – це традиція, яку слід підтримувати, як і розвиток української мови. 

Ми співпрацюємо зі Швейцарією. Це країна з давніми демократичними традиціями, але ми ніколи не чули від наших швейцарських колег, щоб вони нав'язували  свої підходи. Ми завжди знаходимо з ними консенсус, тому що будуємо освіту саме для України. Безпосередньо ми переймаємо досвід Цюріхського інституту підготовки вчителів – консультуємося з його професурою, вивчаємо і намагаємося використовувати дуже цікаві підходи до навчання, підвищення кваліфікації. У них на першому плані – практика. Якщо викладач переступає поріг аудиторії, то це повинно бути практичне заняття, тренінг, а не лекція. Ми прагнемо ці ідеї взяти на озброєння, щоб викладачі наших шкіл і вузів використовували їх в роботі з учнями.

Ми перевели і адаптували до умов української школи посібники Ради Європи з освіти для демократичного громадянства та освіти з прав людини. Над ними працювали фахівці майже з усієї Європи, всі описані в цих посібниках методи і підходи було апробовано на практиці, і лише після апробації кращі було рекомендовано педагогам. За ними вчаться зараз в Болгарії, Сербії, Франції,  Швейцарії, Німеччині, практично у всіх європейських країнах. У серії з семи книг є посібники для початкової, середньої, старшої школи. Але вони певним чином є універсальними, оскільки їх можна використовувати при викладанні будь-якого предмета. 

І навіть такого, як математика?

– Уявіть собі, що не тільки гуманітарні  предмети, але й фізика, математика, астрономія мають величезний потенціал для того, щоб на уроках говорити зі школярами про демократію. Перекладені нами посібники призначені не для якогось конкретного шкільного предмета, це посібники для життя. Неможливо кожну дитину готувати до кар'єри великого математика або географа, є ж такі речі, як здібності, талант, але кожна дитина повинна мати можливість оволодіти життєвими компетентностями. Недарма наш проект називається «Розвиток громадянських компетентностей»; для того, щоб жити у суспільстві, необхідно мати відповідні компетентності. 

Що сюди входить?

– Якщо ви вважаєте, що повинен бути визначений перелік компетентностей, то ви неправі. Не всім дітям бути видатними фахівцями в будь-якій сфері людської діяльності, але всі вони від народження є громадянами і повинні жити в громадянському суспільстві. Але, щоб це відбулося, кожен з має бути здатним до дії, вміти брати на себе відповідальність. І дитина повинна бути здатною до дії, вміти користуватися своїми правами - у своїй мікрогромаді. А його мікрогромада - це якраз школа. Але також дитина повинна вміти діяти і в своїй великій громаді.

До речі, в Одеській області в цьому плані є чимало хороших практик. Наприклад, у школі в Усатово завдяки співпраці з нашим проектом повністю змінили багато підходів.  Як приклад: там прибрали «Дошку пошани»; оскільки всі діти талановиті, їх не можна рівняти під один гребінець. Там діти беруть активну участь в управлінні школою; звичайно, вони не замінюють директора або завуча, але мають право голосу і користуються цим. 

У будь-якому регіоні є кілька «зразково-показових шкіл»… А от як домогтися того, щоб кожний  навчальний заклад жив  за правилами демократичного суспільства?

– Саме на це і націлено нашу роботу! Ми повинні прагнути створити такий клімат в дитячому колективі, щоб в ньому не було місця неповаги один до одного, проявів буллінгу. Ми повинні культивувати ідею небайдужості. Діти вже з раннього віку повинні усвідомлювати, що всі люди – дійсно різні: за релігійними, культурними традицями, політичними уподобаннями тощо. Вже не кажучи про те, що вводиться інклюзивне навчання, при якому навчаються разом діти з різними фізичними можливостями та потребами. Такої традиції в нашій освіті і вихованні ще немає, тим більше треба навчитися жити в таких умовах. 

На ідеях демократичного громадянства, так чи інакше, побудовано нинішню реформу освіти в Україні. Це не тільки децентралізація управління освітою, в першу чергу, – це перенесення акценту на життя суспільства, на формування відповідального ставлення маленьких громадян до своєї громади. Але і це ще не все. Громадянин виховується також і в родині. 

Деякі батьки вважають, що тільки школа повинна займатися вихованням дітей. Але дітей виховує все, що їх оточує, – і школа, і сім'я, і суспільство, і телебачення, і інтернет – все, з чим вони зустрічаються в житті. Якщо ми хочемо виховати майбутніх батьків, то вони повинні бачити певні відносини в родині. А то у нас твердять з усіх трибун, що жінка і чоловік рівні, але діти в своїх сім'ях – і не тільки - часто бачать зовсім протилежне. Ми можемо скільки завгодно говорити про рівність, але ні для кого не секрет, як часто буває важко влаштуватися на роботу жінці з маленькою дитиною. Так що виховання в сім'ї теж є проблемою. Тому школа стає центром виховання не тільки дітей, а й їхніх батьків. Школа взагалі стає центром демократичної громади – і це дійсно повинно бути так, оскільки вона є центром культури, освіти, прикладом ставлення до нового громадянина.

Якщо мова йде про маленьке містечко чи село, то там, дійсно, школа – це центр і культури, і виховання, і багато чого іншого. Але як домогтися цього у великому місті? 

– Кожна школа, навіть в місті-мільйоннику, розташована в певному мікрорайоні, тобто, знаходиться в певному  мікросередовищі. І батьки, чиї діти вчаться в школі, прекрасно знають, що там відбувається, можуть впливати на це. Наприклад, немає в школі спортивного майданчика, тоді батьки збираються і вирішують це питання. Але, оскільки самі вони його вирішити не можуть, то доводиться звертатися до місцевої влади. Тим часом не тільки (і не стільки) батьки повинні йти до влади, а влада повинна, образно кажучи, розкрити школам свої обійми. 

Ми підкреслюємо, що діти – це те майбутнє, яке завтра ми побачимо на вулиці, на підприємствах, так в тій же владі. Тому дуже важливим є формування нової громади. Адже нам здається, що громад в містах немає, насправді вони є.

Ви самі визнаєте, що навчання демократії – справа для України нова. А нове часто-густо викликає опір, особливо, коли мова йде про сферу освіти, де чи не кожен відчуває себе «професором». Плюс (в нашому регіоні – так точно) на це накладається «місцевий патріотизм» з його переконанням, що «Європа нам не указ». Наскільки ви відчуваєте опір у своїй діяльності і як долаєте недовіру?

– Уявіть собі, що все якраз навпаки. Де б ми не були, ми відчуваємо підтримку, незважаючи на побоювання, що люди не сприймуть нове. Але наші люди розуміють, що потрібно щось змінювати, і що без занурення в процеси утворення не можна розраховувати на демократичне майбутнє.

Навряд чи варто доводити, що всі ваші чудові ідеї та наміри залишаться «струсом повітря», коли їх провідниками не стануть вчителі. Як вони сприймають нові підходи?

– Ми активно співпрацюємо з інститутами післядипломної освіти. Разом з фахівцями цих інститутів  розробили програми підвищення кваліфікації вчителів і вже більше десяти тисяч  вчителів пройшли ці програми. На перших заняттях, при першому спілкуванні, дехто ставиться скептично: в нас ще розповсюджена уява,  що демократія  – це піти на вибори, проголосувати – і все, на цьому вона закінчується. Проте через певний час люди розуміють, що це ще не демократія і для того, щоб вона була дієвою, кожний  має докладати власних зусиль.

Критику ми чуємо постійно. Часто нам дорікають: ви розповідаєте про демократію, а люди її не бачать у своїй громаді. Але ж як її побачити,  якщо самі люди  нічого не роблять? Тому і діти мають розуміти, що не можна бути байдужими, потрібно брати участь у всіх процесах, які відбуваються в громадах. Більше того: саме діти мають бути локомотивом змін у суспільстві. Наприклад, у Нерубайському НВК дітям не подобалося, як організовано простір навколо школи, вони пішли до директорки, та звернулася до сільради і всі разом зробили газон.

Навчання демократії відбувається при будь-якій діяльності школяра, також через позашкільну, гурткову, клубну роботу. 

В Одеському інституті післядипломної освіти навчалися не лише директори шкіл та вчителі, а й працівники дошкільних, позашкільних закладів, психологи, представники педагогічних училищ. Був час, коли вважалось, що людина може навчатися лише до 25 років, а після цього вона вже погано запам’ятовує нову інформацію і вчити її немає сенсу. Зараз ми говоримо про навчання протягом усього життя – і педагог Нової української школи має навчатися постійно. Питання стоїть так: або ви відкриті до змін, або на ваше місце приходить та людина, яка готова змінюватися та вчитися. А це від віку не залежить. Ми знаємо людей навіть передпенсійного віку, які готові змінюватися і змінюють свої підходи, в яких очі горять від того, які зміни відбуваються, які бажають цих змін.
І це ми спостерігаємо не тільки в Одеській області, а у всіх наших пілотних регіонах.

А ми з нетерпінням чекатимемо ваші відгуки і знайомитимемо вас з новими цікавими подіями в Одесі.

Розмову вів: Олександр Галяс