Хвороба, якої немає

ВСД
12:11, 20 Листопад 2017

Если верить официальной статистике МОЗ, «вегето-сосудистая дистония» есть у 80 % населения. 

З кожним роком захворювання молодшає. Ще десять років тому діагноз мали люди тільки передпенсійного віку. Сьогодні ж наймолодші пацієнти це ті, хто ледве встиг отримати паспорт. Це наша медицина зробила крок далеко вперед або ж лікарі стали більш чуйними до скарг пацієнтів? І що б міг означати той факт, що в МКБ-10 немає захворювання з такою назвою?
Симптоми у цього стану найрізноманітніші – від аномального артеріального тиску до панічних атак. У людей, недосвідчених у тонкощах вітчизняної медицини, складається враження, що цей діагноз є надуманим і нічого серйозного в ньому немає. Адже захворювання, з яким живе 80 % населення країни апріорі не може бути чимось небезпечним. Насправді ж вегето-судинна дистонія – це величезна парасолька, за якою ховається безліч важких захворювань. Те, що в США і країнах ЄС успішно діагностують і лікують, в Україні просто списують на «ВСД». Максимум, на що можуть розраховувати такі пацієнти – ситуативна допомога при окремих проявах. 
Іноді Євген жартує, що став людиною-кавоваркою. Його ранок починається з чашки холодної кави, завбачливо залишеної біля ліжка перед сном. Тільки спустошивши об'ємний кухоль, він відважується встати з ліжка. Євген розповідає, якщо не виконати ритуал, підйом перетворюється на справжні тортури: запаморочення і нудота стають супутниками на весь день. Свій графік він намагається перебудувати так, щоб кожні дві години випивати хоча б горнятко натуральної кави – інакше артеріальний тиск впаде. Він згадує, що часто втрачав свідомість у старших класах. Але через його худорляву статуру, всі були впевнені, що справа в недоїданні й тільки на останньому курсі університету терапевт, вислухавши його скарги, поставила діагноз – «ВСД гіпотонічного типу». Але далі діагнозу справа не зайшла - єдиний дієвий засіб за п'ять років порадила та ж лікар. За словами Євгена, скільки б він не звертався до лікарів, від нього відмахувалися: низький тиск не вважається такою ж серйозною проблемою, як високий. Втім, робота в офісі (чоловік працює в одному з найбільших банків України) з лояльним керівництвом дозволяє йому майже не замислюватися про свій діагноз, як про проблему. «Після того, як мені поставили ВСД, я став більш чуйно ставитися до свого організму, тому що мені ніхто не допоможе», – каже Євген.
Насправді препаратів, що підвищують тиск, на вітчизняному ринку небагато і коштують вони досить дорого. Спочатку Євген намагався приймати єдиний бюджетний аналог - кофеїн, але швидко з'ясував, що цей засіб «занадто потужний» та, до того ж, викликає різкий стрибок тиску. На жаль, мало хто ставиться з розумінням до його проблеми – навіть вдома він змушений вислуховувати лекції про шкоду надмірного споживання кави. Євген згадує, що родичі навіть ховали каву і виливали «запас на ранок», щоб врятувати його від згубної звички. Він вважає природним, що його хворобу не сприймають всерйоз: в 21-ом столітті всім відомо, що проблеми зі здоров'ям виправляють ліками.
Крім проблем із тиском, деякі пацієнти стикаються з проблемами нервової системи: оніміння кінцівок, нечутливість до температури зовнішнього середовища і навпаки, підвищена чутливість. Суперечливі симптоми лікарі списують на одне і те ж захворювання, від якого, на жаль, не лікують. З іншого боку, коли стан змінюється, причина відома медикам заздалегідь. Це, безумовно, економить час і гроші пацієнтів: адже з ними як і раніше все в порядку. ВСД проявляється по-різному. Зміна «полюсів» не означає ані погіршення, ані поліпшення здоров'я.
Ірина, наприклад, відноситься до тих людей, які взимку ходять в босоніжках - щоб все літо зимно кутатися в куртку. Вона не відчуває холоду але, з незрозумілих причин, у спеку відчуває озноб. Втім, для всіх лікарів, до яких вона зверталася, причина була цілком зрозуміла: вегето-судинна дистонія. Ніяких відхилень в організмі, що пояснюють те, що відбувається, не виявилося. Ірина вирішила послухатися порада невропатолога – змиритися з тим, що від цього не лікують, і не переживати. Втім, переживати доводиться майже щодня – небайдужі знайомі (і не дуже) люди так і намагаються укутати її взимку або роздягнути влітку. «Щоліта я прикидаюся хворою, щоб уникнути питань, намагаюся вибирати одяг, схожий на літній. Але все одно перехожі звертають увагу, деякі сміються», – ділиться вона своїм досвідом. 
Трохи легше доводиться на роботі: під халат провізора можна надягати що завгодно і цього ніхто не помітить. Ірина, як ніхто, знає – жодні ліки не здатні вилікувати її від ВСД. Вона не пам'ятає, коли все почалося: можливо, проблема була навіть у ранньому дитинстві. На жаль, дорослі не сприймають всерйоз скарги дітей на те, що їм жарко або холодно, одягаючи їх «по погоді». Конфлікти через недоречний гардероб спалахували щодня – до тих пір, поки Ірина не переїхала жити до своєї подруги. Оксана до її «примх» ставиться з розумінням – втім, дівчина має той самий діагноз, незважаючи на зовсім інші симптоми.
Панічні атаки називають «крайнім проявом ВСД». Багато пацієнтів згадують, що дізналися про те, що це може статися з ними, від лікарів. З одного боку, знаючи про схильність до панічних атак, можна встигнути «підстелити соломки», з іншого – постійне очікування може спровокувати цей стан. Напади неконтрольованої тривоги можуть бути симптомом неврологічних, гормональних і ментальних розладів. Окремо виділяють панічний розлад: цей діагноз є в МКБ, але зате відсутній у вітчизняній медицині, як самостійне захворювання.
Перший напад паніки Оксана відчула під час сесії: збираючись на консультацію, вона раптово відчула, що не може дихати. «Серце шалено калатало, руки й ноги трусилися та зовсім перестали слухатися», – дівчина розповідає, що найжахливішим в той момент було відчуття втрати контролю над своїм тілом, від чого ставало ще страшніше. 
Спочатку їй вдавалося списувати напади на перевтому і стрес. Після закінчення університету, Оксана спробувала зайнятися проблемою всерйоз. Ось тут і з'ясувалося, що крім того, як винести діагноз «ВСД», лікарі не можуть їй нічим допомогти. За рекомендацією психотерапевта, вона спробувала знайти те, що провокує напади паніки, але швидко зневірилася – неконтрольований страх наздоганяв за різних обставин, незалежно від настрою і самопочуття. Єдиним дієвим способом справлятися з панікою виявилася Ірина: в одному з журналів з психології вона вичитала, що під час нападів не можна залишатися наодинці зі своїми відчуттями. «Я можу зателефонувати їй в будь-якій ситуації та просто почути, що вона мене розуміє і підтримує. Цього достатньо». Змінивши (крім університетської) кілька професій, Оксана зрозуміла, що зі своєю проблемою зовсім не може працювати так, як працюють «нормальні люди». Кілька разів їй напряму говорили про те, що такий «особливий» співробітник не потрібен. Масла у вогонь підливали й колеги, підозрюючи дівчину то в лінивості, то в приховуванні психіатричних діагнозів. У стресовій ситуації напади частішали і, врешті-решт, Оксана вирішила зайнятися фрілансом – самостійно освоїла кілька мов програмування і почала працювати з дому. Вона з сумом розповідає про те, що кілька разів її запрошували у великі проекти, але кожен раз, коли мова заходила про роботу в офісі, доводилося відмовлятися. «Навіть якщо люди приймають тебе такою, яка є – починають жаліти, намагаються допомогти по роботі, запитують про самопочуття постійно. А мені не потрібно, щоб зі мною носилися, як з писаною торбою, на роботі я хочу працювати, як всі», – каже дівчина.
Лідія Сомова, невропатолог:  
– На жаль, проблема, про яку говорить Оксана, – досить поширена в суспільстві. Насправді, не так уже й важливо, відносяться до людини негативно або зі співчуттям. Так чи інакше, оточуючі неодноразово нагадують про те, що людина «не така, як усі». На щастя, покоління лікарів «родом з СРСР» поступово змінюється і, швидше за все, разом з ними зникне й діагноз. 
Ситуація з вегето-судинною дистонією склалася неоднозначна: через фатальні записи в карті, пацієнти позбавляються можливості отримати адекватну їхньому станом допомогу. Страшно подумати про те, скільки різних захворювань «списують» на ВСД. Це і проблеми з серцево-судинною системою, і неврологічні, і гормональні, і навіть проблеми шлунково-кишкового тракту вписуються в усталений набір суперечливих симптомів. Найжахливіше, як мені здається, це те, що деякі лікарі «вивалюють» на пацієнта весь цей перелік, пояснюючи, що при ВСД це все нормально. Тут дуже багато залежить від самого пацієнта – хтось погодиться з діагнозом і буде терпіти всі дискомфортні «симптоми», хтось почне лікуватися сам, хтось почне самостійно шукати іншого лікаря. 
Я сама зіткнулася з цією проблемою в підлітковому віці: мене мучили жахливі мігрені, і педіатр «заспокоїла» батьків таким діагнозом. На щастя, в інституті я дізналася, що такої хвороби не існує і почала обстежуватися. Дивно, але причину змогли з'ясувати, коли я пішла на хитрість – завела нову картку. Молоді лікарі рідко наважуються сперечатися з авторитетом колег.
Григорій Клименко, психотерапевт: 
– Вегето-судинну дистонію можна назвати «королевою» захворювань, яких немає ніде, крім пострадянського простору. Мені здається, що ця проблема піде з розвитком вітчизняної медицини. Набагато страшніше те, що люди живуть, виробляючи якийсь свій, особливий, стиль життя. Це не приховати від суспільства: складно не помітити, що людина поводиться не так, як умовна більшість. У нас є два стани: або ти здоровий і працюєш, або ти хворий і лікуєшся в стаціонарі. І багато хто вважає себе абсолютно здоровими саме тому, що в змозі працювати. 
Через те, що діагнозу «ВСД» не має тільки одна п'ята населення, люди стикаються зі знеціненням своїх потреб – їх порівнюють з собою інші власники діагнозу, у яких все інакше. На підставі особистого досвіду, люди роблять висновок: «Він прикидається». Насправді, будь-який діагноз погіршує якість життя, але носії цього діагнозу не можуть озвучити його вголос так, щоб не зіткнутися з негативом. 
До захворювань із зовнішніми проявами все-таки люди ставляться простіше, не виникає відчуття, що хтось «сам собі придумав». Навіть якщо «парасолька» ВСД розіб’ється на належну кількість захворювань, вони все одно залишаться неочевидними, як дзеркальне розташування органів: грубо кажучи, соціальна складова проблеми залишиться. Все, що можна зробити в цій ситуації - бути толерантними до проявів індивідуальності кожного.
Автор: Анастасія Холдаковська
Переклад: Олена Нуньєс