І рости, і протидіяти

і рости і протидіяти
12:01, 05 Січень 2018

В офісі Одеської регіональної організації Національної Спілки журналістів відбувся круглий стіл.

В рамках ініціативи «Hate speech проти  свідомого вибору: небезпека та протидія» в офісі Одеської регіональної організації Національної Спілки журналістів України відбувся круглий стіл на тему: «"Мова ворожнечі": як розпізнати та протидіяти». В обговоренні статей, які було надруковано на нашому сайті, прийняли участь журналісти, громадські активісти, літератори, студенти. Дискусія  пройшла жваво, її учасники висловили чимало думок.  Пропонуємо нашим читачам викладення найбільш цікавих виступів. 
Василь Дудко, громадський активіст: «Мене особливо зацікавила стаття «Замість діла – тіло»  (http://www.otklick.com.ua/uk/news/zamist-dila-tilo), де  мова йде про таке явище як лукізм, тобто дискримінація за зовнішністю.  На власному прикладі я знаю, що це таке,  як заважає  влаштуватися на роботу навіть чоловікові. Тому мене неприємно читати про те,  як за зовнішність  гноблять інших.  
Зараз в нашій країні  мало хто  може дозволити собі виглядати ідеально. Наприклад, молоді хлопці повертаються із зони АТО з серйозними каліцтвами, а через фінансові проблеми в них немає  можливості лікуватися як слід. Через це вони мають постійно доводити, що  гідні і людського ставлення до себе, і достойної  зарплати. Важко  кожного разу виправдовуватися за свою зовнішність, тому особливо неприємно, коли час від часу натрапляєш  на тексти чи телепередачі, які мають лукістский характер. Особисто я такі речі у ЗМІ категорично не сприймаю, але інші читають і дивляться з цікавістю. Так  журналісти, можливо, самі того не розуміючи, формують упереджене, а інколи навіть вороже  ставлення  до певного кола людей».      
Олександр Макаров  журналіст, письменник:  «“Мови ворожнечі в ЗМІ” – це головним чином проблема самих ЗМІ. Те, про що писали автори у статті “Замість діла – тіло”, має  відчуватится інтуїтивно, навіть якщо не замислюватися про коректність і доречність обговорення зовнішності. Відразу зрозуміло, що це інфо-шлак, який  відволікає від реальних подій в політиці.  Але ми зараз живемо в епоху, коли будь-яку інформацію можна знайти в інтернеті.  Новинних ресурсів дуже багато і можна просто не читати такі статті.  Думаю, багато хто так і робить.  І боротися з лукізмом та іншими  проявами “мови ворожнечі”  мають  самі ЗМІ, для яких існує загроза втратити читачів.  А це може означати фактичну смерть видання. Бо, згідно з дослідженнями, вже в 2018 році платна передплата стане  основним джерелом доходу інтернет-ЗМІ. Для українських ЗМІ це поки що ніби не актуально,   але перспектива саме  така, а хто буде переплачувати  розсилку низькопробної “жовтяниці”, якою фактично і є згадані в статті матеріали?»
Юлія Котельникова,  голова громадської організації «Синергія»:  «Мене особливо схвилювала стаття “На шляху до гармонії рівних”  
Здається, зрозуміло, що прояви сексизму по відношенню до жінок заважають суспільству розвиватися. Звичайно, якщо  порівняти те,  що було навіть п'ять років тому, ми пішли далеко вперед: поступово жінки починають займати місця в уряді,  освоювати стереотипно “чоловічі” професії тощо. Але  ЗМІ дуже сильно гальмують цей процес, залишаючи жінок “за кадром”, про що переконливо свідчать приклади згаданої статті. 
Нас, як молодіжну громадську організацію, хвилює те, як розвивається нове покоління українців і українок.  Молоді потрібні приклади для наслідування, лідери думок, але традиційні ЗМІ та офіційні портали не здатні їх продемонструвати. Через це чимало  дівчат  почувають себе першопрохідцями  на мінному полі, не можуть реалізувати себе  повною  мірою, побоюючись громадського осуду. Наші ЗМІ відстали від життя настільки, що мова не йде про стандарти якості: вони просто не відображають українські реалії. Озирніться навколо: серед громадських активістів та соціальних підприємців дуже багато молодих талановитих дівчат.
Звичайно, можна просто “не читати” погані інтернет-портали,  але через це молодь відсторонюється від політики. Якщо українські портали не висвітлюють реальне життя громадянського суспільства, то звідки тоді брати інформацію? Зараз молодь, в основному, отримує інформацію з соцмереж. Але там значну  частину аудиторії складають росіяни, яких просто  фізично більше.  От і виходить, що наша молодь більше знає про російську політику і краще розбирається в тому, що відбувається «у них», ніж про власну державу. Ті, хто володіють  іноземними  мовами на пристойному  рівні, користуються  західними ЗМІ. Запит на якісну інформацію у молоді є, але він поки що залишається без задоволення.  Це погано позначається на громадській  самосвідомості: багато молодих людей ставляться негативно до української політики, бо абсолютно не знають  про реальний стан речей. І це своє невдоволення переносять на саму державу». 
Яна Самко  студентка,  журналістка:  «Мені здається, що головна  проблема вітчизняної журналістики  – в небажанні змінюватися і в нестачі освіти. Дуже багато говорять,  що нашим ЗМІ треба засвоювати міжнародні стандарти, зокрема, це стосується проблеми використання “мови ворожнечі” . Але  заходи, спрямовані на просвітництво, частіше за все відвідують люди, що вже усвідомили  проблему і готові до змін.  На жаль, таких журналістів – меншість».
Тамара Гладка – фрілансерка, громадська активістка: «Серед певної частини молоді  популярні ультраправі  погляди, яким якраз потурають матеріали, що містять ознаки ксенофобії. У ЗМІ нерідко обговорюють  “неукраїнське походження” публічних осіб,  підігріваючи такі настрої. Зрозуміло, що ненависть до умовних грузинів, ромів, євреїв, росіян тощо  не відбивається на політиках чи бізнесменах,  її переносять на менш захищених людей. При нинішньому рівні агресії в суспільстві немає часу чекати, коли накопичиться критична маса грамотних журналістів і якісних ЗМІ. Тому, як на мене,  щоб перешкодити розповсюдженню hate speech, треба створити ефективний  механізм покарання. Нагадаю, що однієї з функцій кримінальної відповідальності є превенція, тобто попередження нових порушень. Саме відповідальності за невідповідність нормам цивілізованого суспільства і не вистачає українським ЗМІ.  
Мені, звичайно, можна дорікнути,  що карати журналістів і редакторів за матеріали, що містять сексизм, лукізм, ейджизм або ксенофобію, занадто радикально, що це суперечить стандартам свободи і незалежності медіа.  Але за наслідки, до яких призводять культивовані в ЗМІ стереотипи, люди несуть реальну відповідальність перед законом. 
Так, механізм захисту від дискримінації у сфері праці все ще потребує доопрацювання, "злочини на грунті ненависті" розслідуються неохоче, але навіть з такою недосконалою реалізацією людина, яку ЗМІ переконали у "меншовартості" жінок або етнічних груп, може понести відповідальність. І буде  справедливим, якщо цю відповідальність почнуть, нарешті, відчувати журналісти –  генератори та рупори громадської думки».
Автор: Олександр Галяс
Фото: Олексій Кравчук 
Ця стаття підготовлена в рамках ініціативи «"Мова ворожнечі" в українських ЗМІ: ідентифікація та протидія», яка впроваджується Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Зміст публікації являється відповідальністю виключно авторів.