КІНО ПІД ЗНАКОМ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ

гендер, кіно. ОМКФ
11:08, 19 Серпень 2019

На ОМКФ-2019 знайшлось місце яскравим кінороботам, зустрічам з зірками та розмовам на гендерну тематику.

Ще ніколи мистецький захід з тих, що проходили в Одесі, не мав такого виразного гендерного забарвлення, як Десятий Міжнародний кінофестиваль. Наш кореспондент спробував охопити найбільш значущі з цієї точки зору події, які відбулися під час кінофоруму.    

У СВІТОВОМУ ТРЕНДІ 

Взагалі і раніше Одеський міжнародний кінофестиваль (ОМКФ) досить активно підіймав питання гендерного балансу. Минулого, 2018-го року навіть пройшла міні-конференція «Cinema: Backstage», під час якої обговорювалися проблеми гендерної рівності у кіно. Логічним кроком в цьому напрямі стало долучення фестивалю до руху HeForShe. 

Для довідки. HeForShe – це глобальний рух солідарності на підтримку гендерної рівності, в якому чоловіки та хлопчики стають головними агентами змін. З моменту запуску у 2014 року до кампанії приєдналися глави держав, провідні вчені, керівники глобальних корпорацій, спортсмени, митці та лідери думок, що поділяють філософію гендерної рівності. Підтримку руху HeForShe в Україні надає Уряд Швеції.

– Приєднання до HeForShe є для нас принциповим, – пояснила генеральна продюсерка ОМКФ Юлія Сінькевич, – тому що і досі у кіноіндустрії спостерігається дисбаланс щодо гендерного співвідношення та певна дискримінація жінок. Як фестиваль міжнародного рівня, ми не можемо лишатися осторонь цих проблем. Це головна причина, з якої ми вирішили долучитися до міжнародного руху, який спрямовано на досягнення гендерної рівності та захист прав жінок.

Одним зі значущих проявів партнерства стала поява нової нагороди у професійній секції Film Industry Office. У категорії «Пітчинг» HeForShe встановив спеціальний приз за краще відображення ідеї гендерної рівності, прав людини, стосунків та взаємопідтримки між чоловіком та жінкою. Також критерієм був творчий потенціал тандему чоловіка та жінки, які в межах професійної діяльності створюють фільм (наприклад, режисер – чоловік, продюсерка – жінка та інші варіанти). Забігаючи наперед, скажемо, що цю нагороду – по 60 тисяч гривень – отримали одразу два проекти: трагікомедія «Перше вересня» режисера Романа Бондарчука і продюсерки Олени Єршової та «La Paliciada», який створили режисер Філіп Сотниченко та продюсери Валерія Сочивець і Саша Чубко. 

ГОЛОС 50% НЕ МОЖНА ЗАГЛУШИТИ  

Ще однією знаковою подією ОМКФ-2019 стало запрошення в якості спеціальної гості знаної американської акторки, режисерки та співачки Роуз Макгоуен.

Для довідки. Роуз Макгоуен відома за участю у фільмах та телесеріалах «Конан-варвар», «Усі жінки – відьми», «Елвіс» та інші. Вона активно пропагує ідеї гендерної рівності та фемінізму. Роуз стала однією з перших жінок, хто відкрито заявив про сексуальні домагання в Голлівуді, що призвело до появи руху #MeToo. 

Під час фестивалю Роуз провела майстер-клас та прес-конференцію, де, зокрема, йшла мова і про її боротьбу за гендерну рівність. 

– Вперше я відчула на собі стереотипи вже в Голлівуді, – розповіла акторка. – Якщо ти чорнява дівчина зі світлою шкірою, це автоматично означає, що ти повинна бути або секс-символом, або сильною жінкою, яка жадає помсти. Я пережила багато образ і домагань під час зйомок, але при цьому завжди грала сильних персонажів. Потрібно розуміти, що не можна 50 відсотків голосів заглушати, це спотворює картину світу. Жінки створили Голлівуд; жінки були сценаристками, монтажерками, а потім прийшли люди з грошима, і всіх жінок відсунули. З тих пір ми намагаємося наздогнати чоловіків і досягти паритету.

До Роуз Макгоуен була особлива увага

Зараз Роуз працює над фільмом «Сновида». Це картина про жінку, яка була примушена до шлюбу, і яку постійно контролює чоловік. Ночами вона ходить як сновида по лісі, їй важко відрізняти правду від сну і вимислу. Феномен «газлайтінга» (це спроба переконати людину, що її спогади не відповідають дійсності), який відноситься до дівчат, жінок, і навіть до чоловіків, змушує думати, що потрібно вести себе певним чином, тобто стереотипно, але Роуз хоче довести, що це не так.

Наша гостя схвально відмітила, що з точку зору рівноправ’я український кінематограф прогресивніший за американський, у США в кіно зайнято менше жінок. До цього можна додати таку промовисту деталь: в основних конкурсних номінаціях Одеського фестивалю членів журі було порівну – по 7 жінок та чоловіків.   

«ВАЙНШТЕЙН» ТА ІНШІ 

Тема гендерної рівності так чи інакше була присутня у багатьох фільмах фестивалю. 

Спеціальною подією в межах співпраці з HeForShe став показ стрічки «Порок надії»  італійського режисера Едоардо Де Анжеліса. Події цієї картини розгортаються в маленькому містечку, де заправляє мафія, а його мешканці і мешканки зав'язані у наркотрафіку, проституції та торгівлі новонародженими. Героїня фільму повстає проти усталеного порядку.

Боротьба жінок проти стереотипів є рушійною силою фільмів, відзнятих у різних країнах: «Сувенір» (Велика Британія, США), «Командирка Аріан» (Іспанія, ФРН, Сирія), «Придністров’я» (Швеція), «Знебарвлена» (Україна) та інших. А найбільшу цікавість глядачів викликала документальна стрічка «Вайнштейн» історія «зіркового» злету та безславного падіння відомого американського кінопродюсера. У цій картині колишні співробітники, однокурсники та журналісти розмірковують над феноменом людини, через яку і виник рух #MeToo проти сексуальних домагань. Британська режисерка Урсула Макфарлейн простими засобами створила надзвичайно цікаву та повчальну картину, яка, зокрема, змусила замислитися, а чи є подібні люди в Україні?  

Кадр з фільму «Вайнштейн»

Як не дивно, але це питання застигло зненацька практично усіх моїх респондентів. А відома акторка Римма Зюбіна, яка зазвичай відповідає на запитання швидко, замислилася хвилини на півтори, після чого досить невпевнено промовила, що в вітчизняному кіно власних «Вайнштейнів» немає, але у театрі аналоги існують. З тим, що в українському кіно сексуальні домагання не є розповсюдженим явищем, згодні усі, з ким мені довелося розмовляти на цю тему. Момент обнадійливий.    

НА ЕКРАНІ ТА ЗА МЕЖАМИ 

Значущою подією ОМКФ-2019 стала дискусія про гендерну рівність «Жінки на екрані та за його межами». Вона зібрала «зірковий» склад учасників та учасниць. Іранська режисерка Манія Акбарі відома гострими сюжетами своїх картин, де домінують теми рівності, сексуальної ідентичності, лесбійства тощо. Ярослава Кравченко є адвокаткою руху HeForShe в Україні. Кінокритик Денис Іванов водночас генеральний директор кінокомпанії «Артхаус Трафік», яка демонструє в Україні кращі зразки сучасного світового та національного кінематографу. Голова правління Української кіноакадемії Володимир Войтенко відомий також як телеведучий, в програмах якого регулярно висвітлювалася творча діяльність режисерок та продюсерок.   

Ярослава Кравченко розпочала дискусію з того, що після появи руху «MeToo» та кампанії «Я не боюся сказати» в Україні, питання гендеру стали більш актуальними. І це відчувається у кінематографі. 

– Зараз світ переживає певну революцію в ставленні до жінок, їхньої ролі, їхніх прав, – погодився Денис Іванов. – Кіно не може бути осторонь цього процесу. Так, навіть найбільші кінофестивалі почали звертати увагу на режисерок, активно ведуться дискусії щодо існування «жіночої» та «чоловічої» режисури тощо. 

Водночас цей процес проходить непросто. Денис Іванов навів такий приклад. Після того, як режисерка фільму «Портрет жінки у вогні» Селін Сьямма отримала цього року нагороду Каннського міжнародного кінофестивалю, почали говорити, ніби це – якась «квота для жінок». 

– Але для мене, – підкреслив кінознавець, – мова йде не про протистояння чоловіків і жінок, а загалом про права людини. 

Манія Акбарі зауважила, що незважаючи на те, що в Ірані загалом негативне ставлення до феміністок, гомосексуалів та лесбійок, у свідомості молодого покоління відбуваються зміни на краще. 

– Уряд, звичайно, все ще хоче всіх контролювати, але з новим поколінням у них нічого не вийде, – стверджує режисерка. – Молодь змінюється і змінює мову кіно. 

Світова статистика свідчить, що жінки знімають не більше 20% фільмів, зауважила Ярослава Кравченко, на що отримала відповідь від Володимира Войтенка, що ситуація змінюється і це видно на прикладі українського кінематографу. Так, серед вітчизняних фільмів, які було представлено у конкурсних програмах Одеського фестивалю, біля 60% – роботи жінок.  

– Я не дивуюся гарним фільмам жінок, – підкреслив В. Войтенко, – бо якщо жінка – сильна особистість, то ґендерні межі стираються. 

Для довідки. У Національному конкурсі найкращим українським короткометражним фільмом став «Секрет, Дівчинка та Хлопчик» режисерки Оксани Казьміної. «Золотого Дюка» за абсолютно найкращу акторську роботу у Національному конкурсі отримала Ірма Вітовська. Спеціальну згадку від Wajda studio отримав проект Дар'ї Жук «Наші груди – наша зброя: історія руху Femen». У номінації Work in progress журі відзначило україно-швейцарський проект «Забуті» – режисерка Дарія Онищенко отримала приз у розмірі 150 тисяч гривень від Українського Інституту.

Водночас жінкам потрібна підтримка, вважає Манія Акбарі, адже сьогодні вони є жертвами історії. 

– Чоловікам не цікаво слухати про жінок, і це проблема, – каже режисерка. – Проблемою є і те, що переважна більшість історій про жінок висвітлюються з чоловічого погляду. Тобто в кіно продовжуються чоловічі традиції. З іншого боку, дуже небезпечною тенденцією, як на мене, є те, що деякі режисерки постійно зображують своїх героїнь як віктимізованих. 

Дискусія – це завжди цікаво

Під час дискусії було піднято питання, що гендерні поняття треба прищеплювати ще з юного  віку. Особливо обстоював цю тезу Денис Іванов, посилаючись на власний досвід організації кінофестивалю  для дітей і підлітків «Чілдрен кінофест». 

– Коли ми готуємо цей фестиваль, – розповів генеральний директор кінокомпанії «Артхаус Трафік», – то дуже уважно  ставимося до того, яким чином у фільмах репрезентуються жінки. І мушу визнати, що бачимо багато гендерних стереотипів. Зокрема, автори картин демонструють, як, з традиційної точки зору, мають поводити себе «хороші» хлопчики й «хороші» дівчатка. 

За статистикою у трьох чвертях популярних дитячих мультфільмів і фільмів головним героєм є сильний, хоробрий чоловік, тоді як жінка відіграє другорядну роль. Дівчата та жінки переважно просто гарні та ніжні, без ознак індивідуальності. Між тим, добре відомо, що основні життєві поняття закладаються у людини ще у дитячому віці. Тому при формуванні програми «Чілдрен кінофест» організатори уважно стежать за тим, щоб кількість фільмів з головними героями чоловічої і жіночої статей була приблизно однаковою. 

Ярослава Кравченко підкинула для обговорення ще одну тему: про «скляну стелю» для жінок у кінематографії. 

Для довідки. «Скляна стеля» – термін з теорії гендерних досліджень. Ця метафора використовується, щоб описати невидимі бар'єри («скло»), через які жінки можуть побачити елітні позиції, але не можуть досягти їх («стеля»). 

Для прикладу розглянемо склад Правління Національної Спілки кінематографістів України. 

До складу Правління входить 30% жінок. До складу Секретаріату – 27%. До складу Ревізійної комісії – 36%. А з 11 комісій НСКУ жінки очолюють лише дві.   

Через те виникають пропозиції про квоти для жінок, навіть на світових фестивалях. 

– Я не фанат квотування, – зізнається Денис Іванов. – Не варто робити акцент на статі людини. Оцінювати треба за талантом, бо інакше це може зіграти злий жарт із якістю кінематографу. 

Натомість кінокритик пропонує, щоб гендерної рівності дотримувалися в експертних комісіях, які займаються відбором фільмів, бо тоді у картин, знятих режисерками, з’явиться більше можливостей, оскільки  працює емпатія.

Проти квот у творчості виступає також член Правління НСКУ Сергій Тримбач.  

– Ситуація з режисерками в українському кінематографі значно краща, ніж у багатьох інших країнах, – каже кінознавець. – І вона буде поліпшуватися, бо зараз в Національному університеті імені Карпенко-Карого на факультеті кінорежисури переважна більшість – дівчата. Тому потрібні не квоти, а підтримка талановитих людей.  

НЕ ЛИШЕ КІНО 

Яскраве гендерне забарвлення ОМКФ-2019 підкреслила подія, аналогів якої досі не мав жоден кінофест у світі. Маю на увазі інтенсив з програмування для дівчат від 10 до 15 років. Цей проект Одеський кінофестиваль реалізував спільно з всеукраїнською мережею клубів кодування для дітей Code Club UA, освітнім tech-простором Atom Space і за підтримки ТАСкомбанку. 

Ініціаторкою цього незвичного для кінофорумів проекту стала президентка ОМКФ Вікторія Тігіпко. Чотири роки тому у Лондоні вона познайомилася з програмою Code Club, яка спрямована на навчання дітей комп'ютерним програмам. І вирішила впровадити її в Україні. 

Для довідки. Принцип Code Club полягає в тому, щоб всі діти мали можливість навчитися програмувати, незалежно від того, хто вони і звідки. Code Club підтримує міжнародну мережу волонтерів та педагогів, які організовують позакласні клуби, де діти безкоштовно отримують перший досвід у вивченні базових понять програмування, дизайну, анімації. Code Club UA – всеукраїнська мережа волонтерських клубів, є частиною міжнародного проекту Code Club.

– Зазвичай вважають, що дівчата 10-14 років ходять лише на уроки з вокалу, танців або малювання. А от ми разом з ОМКФ вирішили змінити таке уявлення! – каже ментор проекту Максим Макаров. – За 10 днів 50 дівчат пройшли інтенсивні курси у чотирьох напрямках: візуальна мова програмування Scratch, верстка –створення веб-сторінок, веб-дизайн – створення макетів сайтів, бізнес-англійська мова. А щоб заохотити якомога більше дівчаток, для них організували не лише екскурсії до ІТ-компаній, лекції на теми SMM, продуктивності, волонтерства, але й відвідування кіносеансів, творчих майстер-класів. 

Під час навчання кожна дівчина створила власний проект – програми, ігри, сайти. Вони були презентовані на заключному етапі, де випускниць привітала Вікторія Тігіпко, яка повідомила, що зараз Україна займає четверте місце за кількістю дітей, які пройшли програму Code Club. І за кількістю дівчат у цьому проекті наша країна також знаходиться на лідируючих позиціях. А кращі випускниці отримали сертифікати на подальше безкоштовне навчання.

«Жодна країна в світі не може розвиватися по-справжньому, якщо половина її населення залишається «за лаштунками»», – вважає Джастіна Грінінг, екс-міністерка Великобританії у справах жінок і рівних можливостей. 

Навряд чи треба доводити, який величезний вплив на людей має кінематограф. І виводячи жінок із-за «лаштунків» в кіно, Одеський кінофестиваль сприяє загальному розвитку як України, так і світу. Як запевняють організатори ОМКФ, цього вектору вони будуть триматися і далі. 

Автор: Олександр Галяс

Матеріал підготовлено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews