На шляху до гармонії рівних

гармонія рівних
12:12, 18 Грудень 2017

2 вересня 2015 року ховали Ігоря Дебріна, бійця Національної гвардії, який загинув, охороняючи ВР від провокаторів…

Тоді ж  Збройні Сили України  понесли  на Донбасі перші вересневі втрати; під Житомиром та Києвом горіли ліси; в країні було зафіксовано спалах поліомієліту. Нарешті саме цього дня в Україні офіційно була  створена Національна поліція. Але жодна з цих  актуальних та гучних подій не перебувала тоді  в центрі уваги вітчизняних медіа. 
ФОТО ВАЖЛИВІШЕ ЗА РОБОТУ?
«Героїнею дня» стала мало кому відома 28-річна одеситка Ганна Пенчева.  Навіть деякі «солідні» ЗМІ не втрималися від того, щоб не сповістити своїх читачів та глядачів про подію,  значущість якої (особливо на фоні наведених вище) аж ніяк не  відповідала прикутій до неї увазі…  
Модель відвертих фотосесій стала речницею одеської міліції
Речницею міліції Одещини стала сексапільна 28-річна модель
Фото нового пресс-секретаря одесской милиции вызвали большой резонанс
Спикером милиции Одесской области стала «девушка с обложки»
Ця новина викликала справжнісінький шквал коментарів (див. хоча б http://dumskaya.net/news/spikerom-odesskoj-milicii-stala-model-snimavsha...).
Нікого при цьому не цікавило, наскільки  професійно Ганна виконує свої функції, всі звертали увагу лише на зовнішність дівчини, яка дійсно певний час працювала  моделлю. Навіть видання «Медіаняня»,  професійний  журналістський сайт, де  загалом  поставилися  до цієї  події  цілком позитивно, не втрималося від того, щоб не вмістити  модельні фото Ганни  Пенчевої. Не витримавши такого морального тиску,  Ганна через деякий час звільнилася з цієї посади,  хоча суто професійних зауважень до її роботи  не було.
Схожа історія могла трапитися і з Анастасією Дєєвою, яку у жовтні 2016 року  призначили заступником  міністра внутрішніх справ з питань європейської інтеграції. І тут мало кого з журналістів цікавило, що Анастасія у свої 24 роки  має профільну освіту, досвід роботи у Міністерстві закордонних справ, була радником у програмі Департаменту юстиції  США з реформування поліції, чудово володіє англійською мовою тощо. Головну увагу  журналісти зосередили на «надто» молодому віці  та  привабливій зовнішності заступниці міністра: 
(http://www.the-village.com.ua/village/service-shopping/street-style/2627...). Треба віддати належне Анастасії: вона витримала цей вихор критичної уваги і зараз ЗМІ приділяють її діяльності більше уваги,  ніж її одягу та взуттю. Ми навели лише два приклади, насправді ж їх набагато більше, бо майже завжди, коли якусь впливову посаду займає жінка, неодмінно у медіа з’являються матеріали, які ставлять під сумнів її здатність успішно виконувати свої функції саме через належність до «слабкої статі». 
ЯК ТОПЛЯТЬ РІВНІСТЬ   
Така «хвороба» ЗМІ має конкретне визначення – сексизм. 
Сексизм, як стверджує Вікіпедія,  це упереджене ставлення та дискримінація групи людей через їхню стать або гендерну ідентичність. Проявляється в знаходженні влади, більшості прав та можливостей у представників однієї статі порівняно з іншою. Також частиною гендерної дискримінації є системна суспільна недооцінка або упередження по відношенню до представників відповідної статі в цілому або стереотипізацією суджень по відношенню до представників відповідної статі.  Хоча деякі джерела застосовують термін «сексизм» до  дискримінації будь-якої статі, в сучасній науці існує консенсус про те, що сексизм торкається переважно жінок. 
– Сексизм – це мова ненависті, ворожнечі, образ,  – каже доктор політичних наук Оксана Ярош.  
– Сексизм – це ідеологічна складова гендерного насильства, поширеного в патріархальному   суспільстві з метою соціальної сегрегації жінок, – розвиває цю тезу  Наталя Біттен, редакторка сайту «За фемінізм». 
На  її  думку, журналісти  і навіть журналістки у своїх матеріалах часто використовують такі  словосполучення, як  «представниці прекрасної статі», «берегині домашнього вогнища», «справжні жінки», - не даючи собі ради в тому, що подібна  знецінююча  лексика є  ознакою  «мови ворожнечі». Загалом образи жінок  у медіа далекі від того, щоб представляти реальні їх ролі   в суспільстві, не дають об'єктивної картини того, що відбувається, і безкінечно далекі від уявлень про рівноправ’я жінок і чоловіків. 
Яскраво це видно на прикладі того, як висвітлюється діяльність жінок, що  входять до складу українського парламенту.   
Ніякому медіа   не спадає на думку скласти «ТОП-10 чоловіків у Верховній Раді»,  оцінювати  зовнішність депутатів-чоловіків,  стежить за їх профілями у «Інстаграмі»,  обговорювати доречність їх одягу. У  той же  час з самого початку роботи парламенту 8-го скликання вітчизняні  медіа постійно продукують  таке:
ТОП-10 жінок Верховної Ради: солдат, віце-спікер, миротворець, красуня, журналістка і багато інших
Женщины в Верховной Раде: 8 красоток украинского парламента
Топ українських чиновників, нардепів і прес-секретарів, краса яких викликала скандал
ТОП-20 найкрасивіших депутаток нової Верховної Ради
– Такі публікації, – вважає  Наталя Карбовська, голова Українського Жіночого Фонду, –  негативно впливають на зусилля з просування ґендерної рівності, змальовуючи певні образи жінки, які тільки посилюють бар’єри для її активної участі у суспільному житті. А також закріплюють думку, що жінки та чоловіки призначені виконувати традиційні ролі в суспільстві,  посилюють стереотипи щодо неспроможності та некомпетентності жінок у громадському та політичному житті.
Між тим, аналіз діяльності депутаток Верховної Ради доводить якраз протилежне; так, за даними телепрограми «Деталі»,  жінки частіше виступають з пропозиціями та долучаються до законотворчості (https://www.youtube.com/watchv=Fgge1Wd6EmQ&list=PLuFlabNyN8mMMmlNtIZPT9h...). Аналогічний висновок можна зробити з дослідження   порталу «Чесно»: «середньостатистична» депутатка розробляє на 4 законопроекти більше, на 5 % активніше голосує та на 8 % менше «прогулює» засідання (http://www.chesno.org/news/2256/).
«НЕВИДИМІ» ГЕРОЇНІ     
Вище ми наводили приклади відвертого сексизму  по відношенню до жінок – публічних особ. Але не менш розповсюдженим є сексизм прихований, на що у нас майже не звертають  увагу навіть спеціалісти. 
Так склалося, що назви переважної  більшості  посад – чоловічого роду,  і без додаткових вказівок на стать посадовця вони цілком природно асоціюються з чоловіками. До того ж чимало жінок мають гендерно-нейтральні прізвища, за якими важно визначити стать (як приклад – прізвища деяких  депутаток Одеської міської ради: Варавва, Гончарук,  Куценко, Лозовенко, Осауленко, Рогачко).  Звичайно, ніхто не виносить у заголовки ці  деталі, тим самим ніби виключаючи жіноцтво з політичної арени. 
Ось заголовки кількох  публікацій одеських ЗМІ, де мова йде про фінансові аспекти: 
На нужды ДОЛ «Виктория» перечислено 19 миллионов гривен
Одесский горсовет просит у Степанова 121 миллион гривен
В мэрии презентовали бюджет Одессы на 2018 год
У всіх цих матеріалах  речницею (навіть, можна сказати, головною дійовою особою) є Світлана Бедрега, яка майже 20 років очолює міський департамент фінансів, а зараз ще  є заступницею Одеського міського голови. Та дуже з медіа можна дізнатися про ії роль  у формуванні та виконанні  міського бюджету, інших фінансових програм, хоча ця роль   практично  завжди першорядна. Інколи таке гендерне знеособлення набуває навіть дещо комічних форм. 
Віце-спікер закликала Порошенка відправити Луценка у відставку
Спробуйте з цього заголовку вгадати, про кого саме йде мова, бо заступниками Голови Верховної Ради України є дві жінки – Ірина Геращенко та Оксана Сироїд.  Та на це чомусь увагу не звертають. 
Між тим, коли мова йде про високопосадовців-чоловіків, стать майже завжди визначається: Одеський міський голова Геннадій Труханов, голова Одеської обласної держадміністрації  Максим Степанов, голова Одеськоі облради Анатолій Урбанський,  очільник  МВС Арсен Аваков,  прем’єр-міністр Володимир Гройсман тощо.  
– Що ми знаємо, завдяки ЗМІ,  про жінок-політиків?  – задається питанням Зафар Мірзоев , юрист та   правозахисник. –  Вони зазвичай гарно вдягаються, слідкують за модою та стають героїнями фотоскандалів. Натомість, за даними Інституту масової інформації,    лише у 14 % матеріалів вітчизняних медіа жінки виступають в якості експертів, причому коментують вони переважно питання освіти, виховання, охорони здоров'я, культури, індустрії розваг, моди тощо. А такі теми, як політика і економіка, залишаються в українських медіа суто «чоловічими»; тут присутність експертом не перевищує  2%. Таким чином, свідомо чи несвідомо, медіа транслюють  суспільству сигнал: чи потрібні нашій країні такі політики або посадовці? І підказують (також свідомо чи несвідомо)  відповідь – у публікаціях, де жінок висвітлюють як нероб, єдиними досягненнями яких є чергова фотосесія для глянцю».
Трохи іншу точку зору має   психолог та  педагог Олексій Сергєєв: «Матеріали, які мають ознаки  відкритого сексизму,  створено задля задоволення суспільного інтересу. Такі статті читають навіть ті, хто зовсім не цікавиться політикою: вони прості і зрозумілі для будь-кого, їх можна навіть не читати, досить продивитись фото. Зараз у Верховній Раді 52 жінки,  та чи знають люди хоча б їх імена?!  А завдяки таким підбіркам люди дізнаються про існування політиків-жінок. Набагато гірше, на мій погляд,  те, що  окрім «жовтизни», про жінок-політиків  взагалі  говорять дуже рідко  і мало.   Через тишу навколо їх діяльності   і тримаються негативні стереотипи».
ШАНС РОЗВАЛИТИ  СТІНУ СТЕРЕОТИПІВ    
Одвічне питання: «Що робити?» – у нашому випадку формулюєтья так: «Як протидіяти сексизму у ЗМІ?» 
– За сексистськими проявами завжди стоять конкретні люди і їх вчинки, тому варто на це реагувати, – вважає доктор політичних наук Оксана Ярош, і наводить такий приклад  
У 2010 році тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров  у відповідь на запитання, чому в його уряді немає жінок, сказав, що проводити в Україні реформи – то  «не жіноче діло». Після цього  Олена Суслова (ГО «Інформаційно-консультативний жіночий центр») і Катерина Левченко («Ла-Страда-Україна») подали на нього до  суду. Та поки вони пройшли усі  інстанції,  Азаров  втік з України, і  скарга втратила чинність.
Тамара Марценюк,   кандидатка соціологічних наук та членкиня організації Amnesty International, звертає увагу на законодавче регулювання гендерної дискримінації: 
– Раджу почитати Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», якому вже більше 10 років, і почати його застосовувати, – пише експертка. –  Визначення поняття «гендерна дискримінація» (тобто сексизм) подано у статті 1 Закону України «Про рівні права та можливості жінок і чоловіків»: «дискримінація за ознакою статі – дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків».
Зафар Мірзоев  нагадує, що відповідно до статті 14 «Оскарження рішень, дій чи бездіяльності з питань дискримінації» Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» (2012): «Особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом».
– Тому, якщо у  ЗМІ  з`явився якийсь матеріал (стаття чи телепередача), де дискримінують когось за ознакою статі, треба обов’язково скаржитись на сексизм,  – рекомендує правозахисник. –  Коли  постійно реагувати на дискримінацію, є шанс розвалити стереотипну стіну.  
А щоб не було приводів до таких скарг, радить  Зафар Мірзоев, медіа мають дотримуватися професійних стандартів. Він нагадує, що  ще у 1954 році  Міжнародна федерація  журналістів  прийняла «Декларацію принципів поведінки журналіста». У пункті 7 цієї Декларації вказано, що журналіст повинен розуміти небезпеку, яку несе в собі заклик до будь-якої дискримінації, поширений через ЗМІ, і має зробити все можливе, щоб уникнути цього. 
Конкретизуючи цю тезу, Тамара Марценюк дає кілька порад щодо того, як уникати сексизму. 
Передусім, треба перевіряти інформацію за системою «дзеркала». Тобто, якщо є сумніви  щодо матеріалу  про жінок як групу чи окрему жінку, то треба поставити на їхнє місце чоловіків. Якщо це виглядає кумедно, то не треба писати таке і про жінок. Також  доцільно уникати використання нетолерантних і недоречних слів на кшалт: «представники сильної (або слабкої) статі», «жіночки» або «жіноцтво» тощо. Також  бажано використовувати збалансовану інформацію: брати експертні коментарі не лише в чоловіків, а й у жінок. І ще, пише Тамара Марценюк, варто пам’ятати, що кращий шлях  до підвищення професійності та чутливості – це освіта.  Про це, до речі, ми писали у попередній публікації  щодо  «мови ворожнечі», яка спричинила дискусію серед відвідувачів сайту (http://www.otklick.com.ua/uk/news/zamist-dila-tilo). 
Сподіваємося, що і цей матеріал не залишиться без уваги.   
Автори: Олександр Галяс, Тамара Гладка
Фото запозичено з відкритих джерел.
Ця стаття підготовлена в рамках ініціативи «Мова ворожнечі» в українських ЗМІ: ідентифікація та протидія», яка впроваджується Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Зміст публікації являється відповідальністю виключно авторів.