Не залишити жінок на узбіччі

07:10, 24 Жовтень 2018

«Дискримінація жінок порушує принципи рівноправності і поваги людської гідності» (З Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 18
грудня 1979 року).

ЗА КРОК ДО ВІДЧАЮ 

- Я пам'ятаю, як навесні 2014- го стояла біля вікна, як укопана, і мовчки дивилася на незвичного кольору прапор, який висів над будівлею Донецької обладміністрації. Замість звичного «неба і пшениці» я побачила прапор Росії. Від споглядання трьох незвичних кольорів я тоді прокинулася остаточно, а ще через пару днів довелося прокинутися вже серед ночі через гуркіт, чимось схожий на феєрверк. Я подумала, що повернувся дивак, який пускав у Новорічну ніч салюти прямо перед нашим під'їздом, але у дворі нікого не було, а звук тривав, він був більш різкий, і вже після цієї ночі супроводжував наш сон мало не кожну наступну ніч.

У червні люди, в кого була можливість виїхати з Донецька, їхали, а ті, хто з різних причин не могли покинути місто, продовжували жити, вдень вдаючи, що все йде, як раніше, а ночами здригаючись від страху. Я поїхала в липні, встигнувши отримати диплом юриста. Поїхала одна, батьки не зуміли умовити бабусю, яка категорично відмовилася покидати рідне місто, а дідусь без неї і кроку не зробив би. Мене заспокоювали, що в Києві безпечніше, спокійніше, що я лише пару тижнів погостюю там у сестри і повернуся назад. Я взяла з собою маленький чемоданчик літніх речей, не знаючи, що повернуся до Донецька лише за чотири місяці, пробуду там кілька днів і зі сльозами поїду назад.

У Олени світле волосся і темні сумні очі. Незвично довгу для сучасної молодої дівчини спідницю вона періодично гладить коротким нервовим жестом. Він, цей жест - єдине, що видає її хвилювання при спогадах про те, як дівчина прожила останні чотири роки.

- Тепер мені літо чотирнадцятого здається дивним сном, - Олена з дитинства пише вірші і прозу, тому її мова така літературна; з диктофона можна «знімати» один до одного, практично без редакторських правок. - Дивно було слухати голоси недоброзичливців і байдужих в столиці, де я шукала притулок, де мріяла зустріти розуміння. Але п'ять орендодавців відмовили через донецьку прописку. На роботу не брали з тієї ж причини; говорили, ну ти ж все одно поїдеш до свого Донецька. Але тут я ще могла зрозуміти: кому потрібен юрист без досвіду, хоча б і з «червоним дипломом». А ось коли не дали можливості проголосувати на виборах, ви не повірите, але саме це стало для мене найстрашнішим ударом. Все одно, що відмовили в громадянстві. Тоді я зрозуміла, що я в своїй країні - маргінальна особистість. Але ж це несправедливо!

ПЕРЕСЕЛЕНЦІ - НЕ ТЯГАР

«Несправедливо!» - можуть сказати і десятки тисяч таких, як Олена, жінок, що волею сумних обставин опинилися в статусі внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Саме вони, поряд з жінками з інвалідністю, літніми мешканками сіл і селищ, ромками і деякими іншими нашими співгромадянками найбільше страждають від дискримінаційних стереотипів. Про що прямо заявила уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова під час виступу на парламентських слуханнях на тему «Запобігання та протидія дискримінації жінок з уразливих соціальних груп»: «Відсутність житла, заощаджень, стабільного заробітку, соціальної та психологічної підтримки - все це переводить жінок-ВПО до категорії малозабезпечених. Роботодавці частіше за все беруть їх на роботу без оформлення трудових відносин, і, як наслідок, - на меншу заробітну плату», - обґрунтувала омбудсмен свій висновок про дискримінацію цієї категорії населення.

За її відомостями, основним джерелом доходу для 60% жінок-переселенок є щомісячна адресна допомога ВПО для покриття витрат на проживання, а третина з них змушені економити навіть на харчуванні. Якщо врахувати, що з півтора мільйонів вимушених переселенців понад дві третини складають жінки, проблема стає не просто гострою - найгострішою.

Плюс до всього 30 липня нинішнього року Верховний суд України оприлюднив рішення, згідно з яким внутрішньо переміщеним особам не надали можливість голосувати на місцевих виборах в тих громадах, де вони проживають. Сотням тисяч людей фактично відмовлено в їх конституційному праві формувати місцеву владу шляхом голосування, не кажучи вже про те, щоб бути обраними і самим активно брати участь у вирішенні проблем і розвитку тих територій, де вони знайшли притулок, нехай навіть тимчасовий. Більш того, хоча ще 27 березня 2017 року у Верховній Раді було зареєстровано законопроект щодо відновлення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб, щоб
дозволити цим людям брати участь в місцевих виборах і обирати народних депутатів в мажоритарних округах, його не розглянуто і досі.

Тим часом, як повідомила виконавчий директор Громадського холдингу «Група впливу» Тетяна Дурнєва, більше третини (37%) жінок з числа внутрішньо переміщених осіб відчувають себе активними мешканками нових громад, а близько половини стверджують, що для них дуже важливо брати участь в місцевих виборах за місцем фактичного проживання. Як показує практика, стверджує Тетяна Дурнєва, залученість жінок-ВПО до прийняття рішень, їх участь у виборах знижує в громадах рівень конфліктності, сприяє інтеграції та соціальній згуртованості, і є «інструментом довгострокових рішень щодо вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб». І відсічення жінок-ВПО від процесу прийняття рішень, фактична їх маргіналізація є серйозним викликом для країни, в якій йде війна.

МАРГІНАЛИ - ЗАГАЛЬНА БІДА

Слово «маргінал» походить від латинського margo, що означає край, околиця. Основною ознакою маргіналізації вчені вважають розрив економічних, соціальних і духовних зв'язків, що існують в «домаргінальному» житті. В основному маргіналами стають мігранти, біженці, хоча опинитися на краю соціальних груп може чи не кожний з нас - в залежності від соціально-економічних умов, ситуації, що склалася, та інших чинників. Коли зубожіє суспільство, зростає група т.зв. економічних маргіналів, людей, які втратили можливість заробляти, і змушені жити за чужий рахунок - отримуючи допомогу оточуючих чи від держави, подаяння і т.п. Маргіналами стають і за станом здоров'я (т.зв. біомаргінали) - люди з інвалідністю, хронічно хворі, люди похилого віку, ВІЛ-інфіковані, діти з синдромом Дауна та ін.

Голова підкомітету з питань гендерної рівності та недискримінації Комітету з питань прав людини , національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради Ірина Суслова особливу увагу приділяє маргіналам етнічним, серед яких - ромське населення. Офіційно, стверджує народна депутатка, на території України проживає 48 тисяч ромів, хоча за неофіційними даними їх в 8-9 разів більше. Жінки становлять більшу частину ромського населення, при цьому їх положення - найбільш важке. 99% з них не здобувають середню освіту через позицію батьків. А без освіти, документів працевлаштуватися практично неможливо. Ось чому більшість веде асоціальний спосіб життя. І.Суслова звернула увагу на те, що план заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської нацменшини не виконується через те, що на це не виділено фінансування. Найбільше, що проводять для даної категорії населення - культурні заходи, але це жодним чином не вирішує складної проблеми.

У свою чергу, Людмила Денісова виділяє проблеми жінок, які самостійно виховують дітей з інвалідністю. Щорічно їх кількість зростає: якщо в 2015 році таких жінок налічувалося 154 тисячі, то у 2017 році чисельність перевищила 160 тисяч. «Жінки таких діточок виховують самостійно і через це не мають можливості повноцінно працювати, а допомога від держави - мізерна, - говорить омбудсмен. – Коштів на реабілітацію дітей в бюджетах громад не передбачається, тож розмір допомоги при народженні дитини потрібно збільшити, а темпи по створенню ринку реабілітаційних послуг потрібно нарощувати».

Л.Денісова звертає увагу і на проблеми жінок з інвалідністю. З більш ніж мільйона таких жінок працездатного віку працює лише третина, інші ж потребують працевлаштування. Але часто-густо при спробі знайти роботу наштовхуються на відверту дискримінацію з боку роботодавців. Також жінки з інвалідністю не задоволені доступністю медичного обслуговування. За даними омбудсмена, 65% цих жінок відвідують лікаря менш одного разу на рік, 11% - займаються самолікуванням, «а 76% взагалі не можуть потрапити до гінеколога, тому що він розташований вище, ніж на першому поверсі, а ліфта немає». Що ж стосується жінок, які страждають від домашнього насильства, то, за словами Л.Денісової, тут особливо гостро стоїть проблема недостатньої їх обізнаності про свої права і недовіра до правоохоронних органів, соціальних службам.

Цю точку зору підтверджують кандидатка економічних наук Ірина Демченко та Оксана Артюх. Вони провели ситуаційне дослідження в рамках проекту «Рівний доступ до допомоги жінок, які постраждали від насильства», який реалізує Всеукраїнська благодійна організація «Конвіктус Україна» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Провівши дослідження в семи регіонах України, дослідниці прийшли до висновку, що серед основних зовнішніх перешкод для отримання допомоги в разі насильства над маргіналізованими жінками входять і такі, як:
- низька поінформованість потерпілих про те, де можна отримати допомогу (в тому числі, і перевірити наявність та умови, за яких вони надаються);
- зневіра у реальності допомоги з боку державних структур через власний негативний досвід спілкування з представниками поліції, медичних установ і т.п.
«Очевидно, що маргіналізовані жінки не звертаються за допомогою в разі насильства не з однієї якоїсь причини, а через комплекс факторів. Тому і рішення цієї проблеми вимагає комплексного підходу», - пишуть авторки дослідження.

ЩОДЕННО ТРЕБА «ДОВБАТИ СКЕЛЮ»

«Що ж ми можемо зробити для подолання дискримінації та реалізації прав жінок з уразливих соціальних груп?», - задається питанням Ірина Суслова. І сама вносить ряд важливих пропозицій. Для подолання дискримінації ромських жінок слід адекватно фінансувати стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство всієї ромської громади, провести паспортизацію ромів, боротися за інклюзивну освіту і протидію сегрегації в лікарнях, необхідно відновити роботу вечірніх шкіл, щоб поступово підвищувати рівень грамотності дорослих ромів.
З метою припинення знущання над жінками, які відбувають покарання, необхідна системна реформа пенітенціарної системи. А подолати дискримінацію жінок, що живуть з ВІЛ, можна, скасувавши низку наказів Міністерства охорони здоров'я, вважає народна депутатка.
На важливий аспект вирішення проблеми звернула увагу заступник Голови Верховної Ради Оксана Сироід. Виступаючи на парламентських слуханнях на тему «Запобігання та протидія дискримінації жінок з уразливих соціальних груп», вона підкреслила, що в даному контексті «важливо виховання поваги до жінки, особливо, до жінок, які відносяться до вразливих верств. І це виховання починається також з виховання чоловіків». Разом з тим, вважає віце-спікер, права жінки забезпечуються не в боротьбі з чоловіками, боротися потрібно «за партнерство, яке гарантує повагу кожному, щоб кожен міг займатися тим, який вибір він зробив, щоб це був його власний вибір, а не вибір іншого».

«Для нас надзвичайно важливо залучити до вирішення проблеми рівності і чоловіків, щоб забезпечити суспільний розвиток », - підтримала віце-спікера віце-прем'єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе. На її думку, принципово важливим є те, що вперше уряд України серед пріоритетних дій виділив саме впровадження гендерної рівності.
«Забезпечення гендерної рівності - це не «сезонне пожвавлення» і не передвиборча риторика. Це наша спільна копітка робота, це «скеля», яку ми щодня «довбаємо» разом з вам », - заявила віце-прем'єр-міністр. Цей процес, стверджує І. Климпуш-Цинцадзе, відповідає очікуванням громадськості: «За результатами опитування Фонду народонаселення ООН, 81% чоловіків вважають, що жінки повинні отримувати рівну з чоловіками зарплату за роботу рівної цінності. 74% чоловіків вважають, що жінки можуть бути такими ж хорошими лідерами громад, як і чоловіки, а 73% чоловіків вважають, що жінки повинні мати рівні шанси участі в політиці з чоловіками».

Серед перших ініціатив, які вже вдалося реалізувати в Україні, - розробка Національного плану до 2021 року на виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. «Ліквідація всіх форм дискримінації щодо жінок і дівчаток є не тільки базовим правом людини, воно також має вирішальне значення для прискорення сталого розвитку, - зазначено в документі ООН «Цілі сталого розвитку до 2030 року». Неодноразово було доведено, що розширення прав і можливостей жінок і дівчаток має істотний позитивний вплив у всіх сферах і сприяє економічному зростанню та розвитку».

У цьому процесі важлива роль в нашій країні відводиться громадським організаціям. В одній з них знайшла себе Олена, історію якої ви могли дізнатися на самому початку цієї статті. Пройшовши всі кола «внутрішнього пекла», дівчина звернулася до однієї з НГО, яка допомагає переселенцям, знайшла там моральну і психологічну підтримку, і тепер сама, коли дозволяє час, приходить туди - вже в якості волонтера-юриста. Тут якнайкраще у пригоді її професійні знання і досвід життя в статусі ВПО. Не залишившись на узбіччі, вона допомагає і іншим жінкам уникнути цієї долі.

Автор: Олександр ГАЛЯС.

Статтю підготовлено у рамках спільної медіа-акції сайту ОТКЛИК та газети «ПОРТО-ФРАНКО».