Одеська «Книжка»: віхи історії

віхи історії
03:01, 04 Січень 2018

Від Толстого до валюти та макаронів, або як з'явився, досяг розквіту і занепав Одеський книжковий базар.

Одеська «Книжка» давно стала однією з візитних карток міста поряд з Привозом і «Сьомим кілометром». Що правда, в останні роки туди ходять не за літературними новинками, а за вигідним курсом валют. Але так було не завжди. 
Постійний автор «Думської», журналіст Леонід Кучеренко, який на власні очі бачив становлення легендарної «Книжки», і навіть був безпосереднім учасником того, як зароджувалася книготоргівлі в Одесі, ділиться спогадами з читачами.
ПЕРШІ КНИЖКОВІ СПЕКУЛЯНТИ  
Одеса завжди була містом, де читають, а іноді й пишуть. І у якому торгують усім, що продається і купується. У тому числі книгами. Офіційного книжкового ринку в Одесі до 1990-х років не було. Був перманентний, що регулярно розганявся міліцією і її добровільними помічниками, дружинниками та активістами, ринок на вулиці Нафтовиків і маленькі непримітні риночки біля книгарень, де можна було обережно і швидко купити або поміняти потрібну тобі книгу. Ними теж щільно займалися невсипущі органи.  
У місті був тонкий прошарок інтелігенції, частина якої й займалася підпільною книжковою торгівлею. Книги не тільки «спливали» з-під прилавків книгарень, а й привозилися, в більшості, з Москви й столиць союзних республік. Було своє вельми кволе видавництво і в Одесі, а також у сусідній Молдові.
Деякі книги коштували чимало для того часу. Наприклад, перший офіційний тоненький збірник віршів і пісень Володимира Висоцького «Нерв» в паперовій обкладинці продавали за 35 рублів - студентську стипендію. І це була не межа: збірник оповідань Франца Кафки доходив до 100 рублів.
Торгівля книгами довго була сумнівним з ідеологічної точки зору заняттям. По бібліотеках і книгарнях поширювалися списки «шкідливої» і «неблагонадійної» літератури - то тема не та, то в автора підмочена ідеологічною розбіжністю з агітпропом біографія. Наприклад, варто було Франсуазі Саган тільки висловити невдоволення мирним випадковим знищенням агресивного південнокорейського пасажирського «Боїнга», як її книги відразу звідусіль зникли. І таких випадків було чимало. Але раптово повіяв вітер змін ...
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗКВІТ НОВОГО ОСЕРЕДКА КУЛЬТУРИ
Після раптово оголошеної Горбачовим гласності впоратися з «бурхливим потоком», що розлився, стало вже практично неможливо. І з'явилася спеціалізація торговців  книгами за жанрами та напрямками. Утворився величезний масив «поличної», тобто раніше забороненої або майже забороненої книжкової продукції, в тому числі й вельми сумнівні твори - від Генрі Міллера до «Лоліти» і «Камасутри». У цьому всьому треба було розбиратися, а дипломованих філологів вже не вистачало.
«П'ятачків» під магазинами й алейок в Міському саду, де продавці стояли з розкритими дипломатами, у які миттєво зникали книжки, при появі міліціонерів і «тихарів», теж не вистачало. З'явилася перша «Книжка», куди нас гостинно запросили вищеназвані правоохоронці. Наспіх були поставлені металеві столи, які ми спочатку орендували на двох, не знаючи, чи надовго нам дозволили. Апетит, як відомо, приходить під час їжі, і ринок почав потихеньку зростати.
Криміналу в чистому вигляді на «Книжці» практично не було, напади та «гоп-стопи» на торговців припинилися після того, як на любителів легкої наживи навів шороху «дах» з пари відставних міліціонерів. Мимохідь вони відловлювали й кишенькових злодіїв.
На ринку запанувала подоба порядку. Потім прийшли валютники, яких приваблювало розташування у центрі міста та велика клієнтура. Вийшов своєрідний симбіоз - люди здавали міняйлам валюту і тут же купували книги.
Серед валютників теж виявилися інтелігенти, що колись ще й читають. В результаті виник новий осередок культури, де можна було не тільки купити-продати, а й «поговорити за життя і за книжки».
ПРОДАВЦІ Й ПОКУПЦІ
Перші книгопродавці були не дуже схожі на нинішніх - ставних, гонористих і хамовитих. Найголовніша відмінність в тому, що практично всі вони встигали читати книги, які продавали, і більш-менш розбиралися в літературі. Поки книжковий «струмочок» ще не перетворився в море, а потім і в океан книг всіляких авторів і напрямків, кожен з торговців займався всім - класикою, фантастикою, детективами, дитячою та прикладною літературою.
Почалися поїздки за книгами в інші міста - спочатку в Москву і Пітер, потім до Києва, Мінська і Харкова. Благо, квитки на поїзд тоді коштували дешево, їздити за товаром могли навіть школярі та люди похилого віку. Згодом торгувати книгами почали особи, вельми далекі від літератури, досить було знати алфавіт та вміти швидко рахувати в голові виторг.
Великий початковий капітал не був потрібен, особисто я почав зі скромної суми в 200 радянських рублів. Торговці згодом перестали носити товар на ринок вручну або возити громадським транспортом, а почали облаштовувати склади, орендуючи приміщення в довколишніх готелях і вільних службових приміщеннях. Після появи митниць і податкових інспекторів, а також значного подорожчання залізничних та автобусних квитків, стрункі ряди книготорговців порідшали лише трохи - торгівля книгами все ще залишалася швидким і досить легким заробітком.
Але  все ж поступово дехто став відставати, відпадали слабкі та кволі, а також ті, хто мало читає. Як сказав мені носій з Київського вокзалу в Москві: «Краще б ти возив кукурудзяні палички». У Москві та Одесі нам доводилося все більше платити вантажникам і таксистам. Ринок ставав підприємством, що постійно зростав і у якому одні торгували, другі переносили товар, треті готували і продавали їжу. А були ще «санітари лісу» в погонах і без. Як казав персонаж Ільфа і Петрова, почалося трудове буржуазне життя.
Коли ми тільки розпочали бізнес, нас ніхто не вчив. Не було коучів та інших «шпеціалістов» з наукоподібним лексиконом. Ми всьому вчилися самі на своєму досвіді та своїй шкурі. Це й вибір репертуару, як кількісно, так і якісно, і спілкування з постачальниками, й цінова політика. Занадто дешево продавати - невигідно, а дорого - не візьмуть. Порадитися теж не було з ким. Чи не з конкурентами ж!
Продавців можна було умовно розділити на дві групи - тих, хто розуміється на товарі, і тих, хто тупо підглядає репертуар сусідів і збиває їм ціни. Всі книги повністю прочитати було неможливо. Потрібно було вміння за уривком визначити, чи прийдеться книга до душі покупцеві. Важливо було привчити покупця довіряти смаку продавця або допомогти йому сформувати власний смак. Я не можу, і не буду говорити про конкретних людей, навіть і натякати не хочу. Але в бізнесі людина проявляється так само ясно, як і в спільному наклеюванні шпалер. Кожен окремий торговець все одно працює в команді, навіть якщо він працює один і не веде ні з ким спільної господарської діяльності.
«ПОЇЗДАТЕ» ЖИТТЯ
Життя книготорговця проходило на колесах. Майже третину часу ми проводили в мандрах, а в них треба продумати все - від підбору багажу (їжа, інвентар, одяг, предмети гігієни - не повинно бути зайвого) до поведінки в поїздці, адже ми «під ковпаком» у всіх. Коли ми починали, не було ані мобільних телефонів, ані інтернету в дорозі, ані ноутбуків - все повинно було зберігатися в голові, якщо, звичайно, вона працює. Але ж ситуація вдома може раптово змінитися як у кращий, так і в гірший бік. І таки справлялися! З'являлися знайомі й не дуже жадібні провідники. Їжу брали з собою або купували в дорозі.
Дорожнє життя проходило під постійним невсипущим контролем з боку як міліції, так і митників і прикордонників. Жадібність штовхала їх на всілякі наїзди, від яких ми в силу своїх здібностей і можливостей намагалися відбиватися. Митникам ми подавали заготовлені вдома фальшиві накладні, а вони вдавали, що вірять таким. Існував ліміт вивозу валюти на покупку товару, якого ми не завжди дотримувалися. Як виявилося, провезти валюту через кордон не складніше, ніж заховати заначку від дружини. Розповідати свої секрети я не буду - а раптом ще доведеться перетинати кордон або одружуватися ... Скажу лише, що жодного разу не проколовся. Тьху-тьху, щоб не наврочити!
«ОПІКУНИ» І «КУРАТОРИ»
Про інтелект міліціонерів теж промовчу - самі розумієте, з митниками в славному граді Конотопі спілкуватися було ще складніше. Часом мені здавалося, що на митницю йдуть працювати ті, хто не зміг пройти конкурсний відбір у комбайнери. Хоча всі пам'ятають одного комбайнера, який керував чималою країною... Якось мій сусід віз у Москву на ВДНГ молочний сепаратор. Такий складний агрегат ввів в ступор перевіряючих і викликав у них питання - чи немає в ньому радіоактивних і дорогоцінних металів і сплавів. Покликали бригадира, той підійшов, глянув і радісно розсміявся: «Та у нас такий на фермі є! Я його навіть вмію вмикати і вимикати!»
Найскладніші стосунки у нас склалися з одеськими ментами - аж надто жадібні вони були. Одного разу за вказівкою конкурента правоохоронці вилучили в мене і ще у двох колег весь товар під приводом відсутності у нас дозволу на торгівлю від авторів книг. На моє запитання, чи треба брати дозвіл у Жюля Верна, сержант відповів: «І від Жюля, і від Верна!»
Книги вилучили і кілька місяців вивчали їх - вочевидь, знайшлися такі, які вміли читати. Нам вдалося знайти грамотного адвоката і відбити товар.
ЗАНЕПАД «КНИЖКИ»
Багато років «Книжка» була чи не єдиним місцем, де можна було купувати літературу. Але потім з'явилися нові книжкові магазини з кваліфікованими продавцями. Другим «вбивцею» ринку став інтернет, наш інтернет, в якому можна завантажувати практично будь-які книги. З'явилися електронні читалки, дуже зручні в транспорті, на лавці в парку або на пляжі. Та й оренда книжкових місць на «Книжці» росте не по днях, а по годинах. Ринок перетворюється на продовольчий - з макаронами, оливковою олією, кондитерськими виробами, а під прилавком - контрабандний алкоголь. Добре хоч наркотики та інтимні товари не пропонують!
Так що ж тепер? Книги вмирають і їх спіткає доля клинописних табличок і берестяних сувоїв? Не думаю, читання книги не можна порівняти з розгляданням монітора або аудіокнигами. Справжні книголюби завжди були й будуть, повірте мені, книжковому - спочатку спекулянту, потім підприємцю - з величезним стажем. Повірте - і молодь ще читає, що б там не говорили скептики. Адже книга - джерело знань, вже вибачте мені за банальність. Я залишаюся оптимістом.
Автор: Леонід Кучеренко
Переклад: Олена Нуньєс
Джерело: www. dumskaya.net