Позбавляємось гендерних стереотипів

гендер, бесіда, секс
03:07, 31 Липень 2019

Від інтиму – до світогляду, або як «секс» допомагає позбутися гендерних стереотипів. 

 За два роки магістрантка НУ ОЮА Тамара Гладка надрукувала у наукових та медіа-виданнях майже 25  статей з гендерної тематики. Крім того, вона регулярно –на волонтерських засадах – проводить зустрічі та тренінги, допомагаючи людям різного віку зрозуміти сутність гендерного підходу. Нещодавно Тамара розпочала новий авторський проект «Поговоримо про ЦЕ», який  викликав неоднозначну реакцію – від захоплення його учасників до троллінгу у соціальних мережах. Ще б пак: адже  міфи та забобони щодо відносин жінок та чоловіків авторка розвінчує на прикладі… сексу. 

Відверто кажучи, навіть для мене (а ми з Тамарою створили чимало спільних матеріалів на гендерну тематику) такий підхід виявився дещо несподіваним… 

– Чому ти обрала саме такий кут зору? 

– Бо ця тема має виразно гендерне забарвлення, адже чи не найбільше гендерних стереотипів якраз навколо сексу, продовження роду, побудови сім’ї. Власне кажучи, звідси ці стереотипи фактично і беруть початок.  

Адепти нерівності жінок часто посилаються на те, що Природа чи Господь зробили так, що у статтєвих стосунках чоловік має бути зверху, а жінка – під ним. Звідси нібито і випливає все інше, що стосується відносин чоловіків та жінок… 

І коли я на тренінгах веду розмову про рівність прав, можливостей, свобод, то постійно стикаюся з подібними стереотипами. А стереотипи, серед іншого, шкідливі ще і тим, що ми фактично потрапляємо у полон, бо залежимо від очікувань інших людей. І наша взаємодія з ними вибудовується навколо того, чи ми відповідаємо їх уявленням, чи розчаруємо, бо не відповідаємо.  І  дуже важко продемонструвати це так, щоб воно стало очевидним для усіх.

Ще одна дуже складна тема – насильство. Бо коли зачіпаєш її на рівні слів, багато хто думає: «це не про мене». Або, навпаки, уявляє, скільки насильства навкруг, від чого можна  впасти у депресію.

Ще мені здається важливим показати  різноманітність людей – навіть на біологічному рівні.

Я досить довго шукала  таку тему, яка акумулювала б усі ці проблеми і водночас була цікавою для якомога більшої кількості людей та дозволяла створювати інформаційний простір за межами інтернету. Бо в інтернеті – одна картина, а коли виходиш на вулицю, то потрапляєш до зовсім іншого світу.

І нарешті дійшла до висновку, що саме секс і є такою темою. 

Згодьтеся, що сексом займається переважна частина людей, а цікавить це майже усіх, включаючи навіть тих, хто з певних причин ним не займається. Можна сказати, що секс – універсальний спосіб привернення уваги до будь якого предмету. З іншого боку, ця тема  достатньо табуйована і сором’язлива, що вимагає подолання  стереотипів.

Тепер щодо формату. 

Проводячи тренінги та семінари, я дійшла до висновку, що широко розповсюджений формат бесіди не є достатньо ефективним. Бо учасники все одно сприймають тебе як вчителя, ментора, наставника, і чекають від тебе відповіді на всі питання. А мені хотілося б, щоб вони самі шукали і знаходили відповіді. Бо тільки тоді знання міцно вкарбовуються у пам'ять.    

І  авторський проект «Поговоримо про ЦЕ», який я реалізую за допомогою Центру розвитку демократичної молоді «Синергія» та сприяння  Асоціації ЛГБТ «ЛІГА», – цикл бесід, під час яких основна частина інформації створюється безпосередньо учасниками. За приклад я взяла розповсюджений проект від Гріндера. Такі офлайн-зустрічі, розповсюджені у США, Франції, Нідерландах, Швеції та інших країнах. Навіть в Росії є проект «Подруги», де три дівчини разом з запрошеними гостями обговорюють проблеми секс-просвіти. (До речі, останній випуск програми зібрав у «Ютубі» більше двох мільйонів переглядів). Авторки цієї програми підкреслюють, що вона – про рівноправ’я. І це абсолютно вірно. Адже рівність прав у сексі – це рівність, про яку домовляються двоє.  Це коли кожен має право погодитися чи одразу сказати «ні», чи  будь-якої миті зупинити процес. Обом  має бути комфортно, і рівність полягає саме в тому, щоб забезпечити цей комфорт. Бо інакше це буде вже не секс, а зґвалтування.

А хіба не так мають вибудовуватися стосунки у повсякденному житті?!

– Я би назвав твій проект «Від інтиму – до світогляду»…  

– Тому я і вчепилася за цю тему, що побачила в ній перспективу через речі, які здаються несерйозними, вийти на дуже серйозні речі.

– Цікаво, чому подібні проекти ініціюють переважно жінки? 

– Склалося так, що на пострадянському просторі секс-просвіта більше турбує жінок, ніж чоловіків.  

Це має певні пояснення. 

У традиційному суспільстві дуже поширений стереотип, ніби чоловік від народження все знає про секс, все розуміє і все вміє. А от жінки більш уважно ставляться до своєї тілесності, вони не вважають, що знають все про своє тіло чи тіло партнера, і не соромляться зізнаватися у цьому. 

Крім того, наше  суспільство поступово починає опановувати думку, що секс – це природна властивість кожної людини – незалежно від її статі, віку, роду занять тощо. Лишаються у минулому застарілі стереотипи, що сексу бажають лише чоловіки. 

На хвилі цього осмислення у жінок виникає потреба публічної рефлексії, тобто створювати інформаційний простір, де ЦЕ можна було б обговорювати.  

– Але ж на твої тренінги приходять не лише дівчата… 

– Скажу більше, спочатку хлопці переважали тотально. 

Мабуть, тому що у дівчат більше вкорінені стереотипи своїх матерів та бабусь, їх важче витягнути на відверту розмову. Так, ця тема їм цікава, вона модна, вони будуть без кінця гуглити сторінки про ЦЕ, але ще не готові самі стати частиною нетабуйованого простору. 

Хоча значною мірою це стосується і хлопців.  

Тут, як на мене, відіграє негативну роль принцип: «зробіть мені добре». Такий собі «внутрішний Євросоюз», до якого ми на словах дуже прагнемо, але при цьому мало робимо для того, щоб нас туди запросили.

Втім не все так погано. Останнім часом дівчат та хлопців на тренінгах приблизно порівну. І якщо на перших тренінгах дівчата відмовчувались і навіть інколи червоніли, то зараз поводять себе більш розкуто, розмовляють більш відверто. 

– Як  тоді  вдається таких різних учасників тренінгу надихнути на спільний пошук відповіді на непрості питання? З чого ти починаєш розмову? 

– Так, як правило, більшість учасників вперше бачать один одного. Зрозуміло, що одразу відверто говорити на цю тему їм важко. Тому спершу треба привчити їх в принципі говорити, змусити переступити через оцей кордон. І тут дуже важливо використовувати правильну лексику. (Зрозуміло, що обсценна лексика категорично  виключається). 

І виявляється, що це досить непросто. Я звернула увагу, коли аналізувала, як ЦЕ обговорюють у соціальних мережах, якою дивною лексикою користується більшість дописувачів. Ви будете сміятися, але найчастіше статеві органи позначують: «отут», «ото», «отам»… Найвеселіше, що ці позначення часто зустрічаються на медичних форумах, де люди шукають поради лікарів. А бувають і такі позначення: «змій», «хоббіт», «печера», навіть «чебурек»… От спробуй здогадатися, що воно таке – цей «чебурек»! 

– Чому так? 

– Усе починається з дитинства. Молода мама, купаючи сина чи доньку, зазвичай, промовляє: «Це наша головка, це плечики, це ручки, це пальчики, це животик, це спинка, це... попа, а це - ніжки». Десь у проміжку між животиком, спинкою і ніжками виникає незручна пауза. Може бути, трохи пізніше вона (сама або на сімейній раді) придумає якусь хитру назву для «цього місця». А може і не придумає, бо питанням, як розповісти дитині про «те саме» місце, батьки частіше за все не задаються: вважають, що дитині про  такі речі розповідати рано, а коли виросте, то сама як-небудь розбереться.

Між тим, важливо не тільки розповісти дитині що ці органи існують, але і правильно називати їх: у дитини є сідниці, анус, груди, соски, пеніс або вагіна, лобок, мошонка, яєчка і так далі. Інакше доросла людина так і буде ходити з «чебуреком»! 

Тому я починаю з того, що ми не будемо у своїй розмові використовувати «чебуреки», «пельмені», «банани», «огірки», тобто, усе те «гастрономічне», що нам дарує інтернет. А будемо називати речі своїми іменами. Для чого знайомлю з правильною термінологію.

Після цього прошу запропонувати у коректній формі зайнятися сексом… 

– Як це?!

– Не лякайтеся, для цієї вправи я використовую проектор;  прошу запропонувати  «секс» проектору. Це робиться для того, щоб учасники не просто дізналися про нові терміни, але і спробували на смак, як користуватися ними, щоб звикли до того, як звучать ці слова, щоб ніхто не сміявся, ніхто не дивувався… Щоб за час тренінгу (а це зазвичай три-чотири години) правильні терміни стали для них звичними, і щоб потім вони використовували їх у повсякденному житті. 

– Ти ведеш тренінги не лише для дорослих, а і для підлітків. Як вони сприймають таку відверту розмову?  

 Ця аудиторія більш важка, бо підлітки мислять радикальними ідеями, налаштовані до всього максимально негативно. І саме в учнів 8-9 класів найбільше стереотипів на зразок: «Курица – не птица, баба – не человек», причому вони ще хизуються цим.

– Дивно, бо вони зростають і виховуються вже у 21-м столітті…  

 Підлітки більш схильні сприймати стереотипи, бо вони шукають своє місце у житті. На цьому етапі переходу від дитинства до юності в них з’являються нові потреби, нові бажання, «їде дах» від гормонів, змінюється ставлення до оточуючих… В цей момент вони краще сприймають те, що їм транслюють – через інтернет, журнали… 

Для такої аудиторії потрібен інший підхід. Там, де дорослій людині досить навести статистику чи якісь наукові факти, тобто апелюючи до логіки, для підлітків треба шукати приклади, на які вони краще пристануть, їх треба переконувати, використовуючи більше інструментів.  

Я часто наводжу такий приклад. За статистикою Мінздраву, найбільше людей помирають під час сексу не тому, що перестаралися, а тому що хтось з партнерів надто сильно потягнув іншого за волосся і зламав шию. 

На дорослих такий приклад діє. А підлітки найчастіше сміються. 

– Чим тоді переконати їх?

– Я ніколи не використовую лише слова. Пропоную вправи, які дозволяють щось зрозуміти через відчуття. Тобто опинитися в ситуації ґвалтівника чи жертви, пережити її в безпечному форматі.

Водночас цікавлюся, чи не було в когось з учасників такого негативного досвіду, що виконання такої вправи може викликати дискомфорт. І це дуже важливо. Бо зазвичай ми рідко думаємо про те, що своїми словами чи діями можемо спровокувати у інших навіть панічну атаку. 

І коли перед вправою я запитую аудиторію про такі речі, то це підштовхує до самоаналізу: чи не було в житті такого, що мені тепер заважає. Також цим я привчаю до того, що немає ідеально обов’язкових речей. Якщо це тобі некомфортно, ти можеш відмовитися від будь-чого у будь-який момент, і це нормально. 

– Все це добре, а який результат приносить розмова «про ЦЕ»? 

– Для мене дуже важливо, що після трьох чи чотирьох годин розмови ніхто не хоче розходитися. Хлопці та дівчата продовжують обговорювати якісь теми – і не обов’язково це секс. Вони відчувають себе більш відкритими, їм добре знаходитися у інформаційному полі, яке вони самі ж і створили. І це дуже вагомо само по собі.

Причому хочу підкреслити: я нічого учасникам не нав’язую. Моє завдання – створити простір, де дівчата та хлопці мають змогу розповісти про себе, дізнатися, що є інші світогляди і вони рівноцінні. А вже вони САМІ знаходять відповіді на питання, які їх хвилюють. Це надзвичайно цікаво – бачити, як з різних думок, ідей, виникають спільні рішення. 

А поєднання різних досвідів під час таких тренінгів    допомагає відкинути  стереотипи, в тому числі, і гендерні. 

Моя  мрія – створити широкий інформаційний простір для людей з різними думками, вільних від упереджань, сповнених взаємоповаги, які розуміють, що досвід кожного з них є безцінним. А у такому просторі не може бути місця гендерним стереотипам.  

Розмову вів: Олександр Галяс