ЩАСТЯ ЖІНКИ НА КОРАБЛІ

01:06, 21 Червень 2019

Ще років тридцять тому дівчині легше було злітати в космос, ніж вступити  на факультети, де готували капітанів і штурманів для кораблів  далекого плавання.  Тим більше, що таких вузів в СРСР було лише  два - в Одесі і Ленінграді. Охочих «відшивали» вже на рівні приймальної комісії: «не жіноча це справа». Дивно, але майже до кінця ХХ століття на цих факультетах зберігалося древнє як світ марновірство: «жінка на кораблі - до нещастя».

Щоправда,  історія зберегла імена англійок Мері Рід і Анни Бонні, які наводили жах на торговельний  флот в Карибському басейні, або китаянки Цин, ватажка цілої флотилії, яка двічі вщент розбила імператорський флот. Але то були, по-перше, піратки, по-друге, дуже і дуже поодинокі винятки з правил. А «правила» ж найчіткіше було сформульовано  у сумнозвісному законі датського короля 1582 року: «Для жінок і свиней доступ на кораблі Його Величності заборонено; якщо ж їх знайдуть на кораблі, то  негайно слід викинути  за борт »...

Ситуація почала змінюватися лише в 1930-х ...

ВОНА БУЛА ПЕРШОЮ

Першою в Україні (і однією з перших в світі) жінкою-штурманом, а потім і капітаном корабля стала одеситка Берта Рапопорт.

Рішення стати морячкою вона прийняла ще в школі. Батьки були категорично проти, але дівчина  наполягла на своєму, зумівши переконати навіть керівництво Одеського морського технікуму. Її взяли на судноводійне   відділення; на ті часи - сенсація всесоюзного масштабу.

Практику дівчина проходила на легендарному вітрильнику «Товариш». Ні в чому не поступаючись хлопцям, вона несла вахту біля керма, драїла палубу, ставила і прибирала вітрила, а улюбленим заняттям було забратися на найвищу щоглу і співати від радості… 

У 20 років Берта закінчила технікум, отримала диплом штурмана далекого плавання. А вже через чотири роки – неймовірно короткий термін! - її призначили старшим помічником капітана пароплава «Катаяма».

«Моряки називають цю посаду «собачої», - пише ветеран морського флоту Аркадій Хасін. - Спить старпом уривками чотири-п'ять годин на добу. Крім двох вахт, які несе на містку старший помічник капітана з четвертої години ранку до восьми і з четвертої години дня до восьмої вечора, він відповідає за надійну роботу вантажного, шлюпочного і швартовного пристроїв, за пожежну безпеку, готує і проводить навчально-тренувальні тривоги по боротьбі за живучість судна, керує роботою палубної команди, забезпечує швартування і відшвартування в портах, відповідає за надійне кріплення вантажу в трюмах і на палубі, за прийом і витрату прісної води і продовольства, за чистоту і порядок в житлових і службових приміщеннях…  Навіть погано приготований судновим кухарем обід теж на совісті старпома ... З усіма цими непростими обов'язками Берта Яківна справлялася блискуче!»

Її ім'я прогриміло на весь світ, коли в 1938 році, під час громадянської війни в Іспанії, екіпаж «Катаями» потрапив у полон до франкістів. Без малого рік провели моряки в концтаборі, поки їх не вдалося повернути на Батьківщину.

Влітку 1941 року Берта працювала старпомом на теплоході «Молдавія», який вивозив людей з обложеної Одеси. Потім її відрядили до  Каспійського  морського  пароплавства, призначили капітаном теплохода «Туркменістан». В екіпажі у неї були переважно жінки, але зі своїми обов'язками вони справлялися не гірше за чоловіків, демонструючи, що значення має не статева приналежність, а вміння і бажання ...

У вересні 1944 року Берта Рапопорт повернулася до рідної Одеси, але в море її більше не пустили - перебування в полоні в ті часи дорівнювалося «державній зраді». Вона працювала в Одеському порту, змінним диспетчером (теж, до речі,  перша жінка на цій посаді!) Старі портовики стверджують, що диспетчерів такого рівня за всю післявоєнну історію порту можна порахувати на пальцях ...

БУТИ КАПІТАНОМ

Для Тетяни Олійник Берта Рапопорт була і легендою, і прикладом для наслідування. Її шлях на капітанський місток виявився і довшим, і більш складним.  

Як і її попередниця, Тетяна з дитинства «захворіла» морем. З тією лише різницею, що в прагненні стати морячкою дівчину підтримала мама. Але при спробі вступити  до  Одеського вищого  інженерно-морського  училища (ОВІМУ) вона натрапила на непереборну стіну: «дівчат не беремо». 

Тетяна вирішила йти «обхідним шляхом». У Києві отримала спеціальність бортпровідниці, але в рейс пішла матросом. Вступила до  Херсонського  училища, де готували для роботи на суднах річкового флоту. Отримавши диплом, цілеспрямована дівчина пробилася на прийом до міністра морського транспорту СРСР, і той, вражений  її цілеспрямованістю, дав рекомендаційного листа до  ОВІМУ.

Але залишалася ще одна перешкода: іспит з фізики. Приймати його прийшов сам завідувач кафедрою.

- Тягну я квиток, - згадує Тетяна Віталіївна, - а там три питання. Рівноприскорений рух, питання по електроніці, рівняння теплового балансу. Сіла до столу екзаменаторів, почала відповідати.
- Ви щось повільно міркуєте, - раптом каже завкафедрою, - і якщо так будете міркувати на капітанському містку ...
- Я п'ять хвилин тому взяла квиток, а на містку міркую швидше, - парирую я.
- А чому ви в окулярах?
- Сім років плаваю, плюс наслідки пологів, - відповідаю. І тут настає тиша ...

Легке приголомшення не завадило комісії задати ще 18 питань. На останнє  Тетяна відповідала письмово - говорити вже не було сил. Через день повідомили результати. З тридцяти абітурієнтів цієї групи -  лише  одна «п'ятірка». У кого - зрозуміло!

А через п'ять років Тетяна Олійник стала першою випускницею судноводійного факультету ОВІМУ (зараз це Національний університет «Одеська морська академія»). Проте  капітанський місток їй довірили лише через 11 років.

- Що б не казали з приводу гендерної політики, але мені не раз «макали» в те, що я жінка. Другий механік мені часто говорив: «У тебе, Тетянко,  все добре, але є один недолік, і він невиправний. Ти  жінка!»   А я все життя вважала, що це достоїнство  - посміхається Тетяна Віталіївна.

Найважливішим для неї завжди було «правильно себе поставити». Особливо, коли ії з посади старшого помічника на пасажирському кораблі призначили  капітаном вантажного судна.

 - Мені тоді говорили: «Тетяно Віталіївно, це вам не «білий пароплав».  А я відповідала, що і на вантажному у мене все буде, як на «білому пароплаві». Ось тільки, щоб домогтися цього, капітан повинен не сидіти в каюті, а вникати абсолютно в усе, що відбувається на кораблі. В першу чергу треба  все знати про екіпаж. Це важливо, щоб розуміти, хто і як може повести себе під час рейсу.

- Колектив потрібно збирати так, щоб не було в ньому «шипів, гострих кутів», щоб всі були як єдиний клубок, - показує руками Тетяна Віталіївна. - Дуже важливо приділяти увагу морально-психологічному клімату. Адже на судні  працюють люди не лише різних характерів, але і національностей. Тому треба знати їхні традиції, звичаї, щоб не виникало агресії у взаєминах. У крюїнгових компаніях, на жаль, не проводять тести на психологічну сумісність. А капітан відповідає за кожного члена екіпажу.

Капітан - це ще й уміння в складній ситуації прийняти єдино правильне рішення. Адже нерідко від цього рішення залежить людське життя. А найголовніше для капітана - повернути живими і неушкодженими моряків їх сім'ям. Безпека - ось що в першу чергу повинен забезпечити капітан.

Загальний «морський стаж» Тетяни Олійник - понад сорок років. В які тільки ситуації не доводилося їй потрапляти, особливо в закордонному плаванні. Там  жінку-капітана зустрічали, як правило, з недовірою, тому  її судно перевіряли особливо ретельно. Але з ким би не спілкувалася наша героїня, - з митницею,  з прикордонниками, з портовими службами, - вона завжди знаходила спільну мову.

- Як зустрінеш людей, так вони і будуть до тебе ставитися, - стверджує Тетяна Віталіївна. - Хіба складно вивчити пару слів мовою  країни, до  портів якої ти заходиш? В Ізраїлі, наприклад, зустрічаючи комісію, я завжди вітала її: «Шалом!» Мені відразу пропонували знайти того, хто говорить російською. Та навіщо, ми чудово  спілкувалися англійською! Ще пам'ятаю, як в Греції до порту надійшов сигнал, що наші судна  треба перевірити особливо ретельно. Перевірили  греки моє судно і не знайшли абсолютно  нічого, до чого можна було причепитися. Або в Італії поставили нас на позачергове техобслуговування, дуже довго перевіряли, не випускали з порту, хоча ми виконали всі їх рекомендації. А коли вже отримали дозвіл на вихід, я гарною італійською сказала начальнику місцевого портового контролю: «Ви просто не любите жінок і квіти». Кажуть, що ця фраза обійшла всю Італію.

Тетяна Олійник носить почесне звання «Заслужений працівник морського флоту України», ії нагороджено Орденом княгині Ольги. Але головною своєю заслугою вона вважає те, що своїм прикладом довела: жінка може бути успішним капітаном корабля, спростовуючи тим самим древній забобон.

- Бабуся навчила мене, що в житті треба щось робити або  добре, або ніяк. Тому я однаково готую пиріжки, вирощую троянди (у мене в саду їх сто кущів!) і стою на містку, - з посмішкою говорить Тетяна Віталіївна.

Зараз Тетяна Олійник працює в Дунайському пароплавстві, також викладає морські дисципліни, ділиться своїм досвідом з курсантами, серед яких з часом все більше дівчат. Одна з них вже плаває штурманом далекого плавання, приміряє себе до капітанського містка. Син теж став капітаном. Підростає онука, не виключено, що стане третім капітаном в сім'ї. Тим більше, що бабуся завжди підтримує дівчат в їх прагненні присвятити себе морській  професії ...

КУРС - НА ГЕНДЕРНУ РІВНІСТЬ 

Жінка - капітан або штурман - поки що рідкісне явище у вітчизняній морської галузі, як втім, і у світовій. В тому числі, і через стереотипи.  Але ситуація змінюється, що можна простежити хоча б на прикладі Національного університету «Одеська морська академія», де з кожним роком все більше дівчат-курсанток.

У Вероніки Паромонової  мати, бабуся і дідусь займаються вітрильним спортом. І сама вона як член екіпажу крейсерської яхти не раз виступала на змаганнях різного рівня. Тому  цілком логічним стало для неї рішення вступити до  Одеськох  морської  академії.

Морську династію продовжує і Владислава Абрамова. Дідусь у неї - механік, батько - судноводій. Вчитися «на капітана» дівчина мріяла з 10 років. Хоча прекрасно знає, наскільки це складна професія.

У Олесі в цьому вузі навчався дядько. За його прикладом вона вступила до  судномеханічного факультету. Її відмовляли, казали, що вчитися на цьому факультеті   найскладніше. Але дівчина любить техніку і наполягла на своєму. Тим більше, що перед очима  приклад найближчої  людини: її мати в рідному Запоріжжі - єдина жінка-інструктор з автоводіння. Вчитися нелегко, визнає Олеся, але, як старшина курсу, вона повинна подавати приклад.

- Якщо правильно себе поставити, - стверджує Олеся, - то тоді до тебе будуть ставитися, як до рівної. Хоча, звичайно, в морській професії жінці ще досить складно довести свою рівність. Я зараз готую документи, щоб піти в рейс, і бачу, що доводиться докладати набагато більше зусиль, ніж хлопцям, аби  довести свій професіоналізм. Але мені це цікаво, це рух до мети, самореалізація.

З дитинства мріяла стати капітаном і Юнона Хусейн. На її рахунку вже два рейси на посаді третього помічника капітана.

- Я завжди хотіла займатися такою роботою, яка буде приносити гідний заробіток, і дозволить подивитися світ. У Морської академії однакове ставлення до юнаків та дівчаток. Вимоги до всіх високі,  бо в нашій професії дуже велика  конкуренція на ринку праці, але я до неї  готова.

Досягнення гендерного балансу  у морських професіях  - явище загальне. Поки що жінки складають лише 2% усього світового морського персоналу. Але IMO (Міжнародна морська організація) спільно з такими об'єднаннями, як ITF (Міжнародна федерація працівників транспорту) і WISTA (Міжнародна жіноча асоціація судноплавства і торгівлі) активно сприяють розширенню прав і можливостей жінок в судноплавстві.

Зокрема, ITF вимагає від роботодавців і профспілок приділяти першочергову увагу проблемам, які визначено як життєво важливі для жінок-моряків:

- зниження гендерних стереотипів всередині галузі;

- забезпечення санітарно-гігієнічними предметами на борту суден;

- доступ до конфіденційної медичної консультації, протизаплідних засобів і засобів екстреної контрацепції;

- послідовний і вдосконалений підхід до виплат  і прав у зв'язку з вагітністю;

- розробка політики сексуальних домагань і відповідної підготовки, в тому числі в рамках підготовки та навчання курсантів.

Експерти ILO (Міжнародна організація праці) стверджують, що наявність жінок на борту суден дозволяє створити нормальне соціальне середовище, зменшує відчуття ізоляції, яке відчувають багато моряків.

Крім того, дослідження робочої сили в секторі судноплавства свідчать про зростаючий дефіцит деяких морських спеціальностей. «Тому, - роблять висновок експерти ILO, - жінки можуть бути джерелами талантів, які слід використовувати, щоб заповнити цей дефіцит».

Тож, як бачимо, стереотипи і забобони поступово відходять у минуле навіть у морській галузі, яка ще недавно вважалася винятково «чоловічою прерогативою».

- Світанки і заходи, красива швартування, - мій гормон щастя, - зізнається капітан Тетяна Олійник.

Щастя жінки  на кораблі ....

Матеріал підготовлено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews/

Автор: Олександр Галяс

Сирена – єдина «жінка», яку зголошувалися мати на давніх кораблях
Берта Рапопорт
Капітан Тетяна Олійник
Щастя жінки на кораблі
Є про що розповісти молоді
Першокурсниця Владислава Абрамова
Юнона Хусейн готова стати до штурмвалу