Смішний і сумний. Клоун і поет

Борис Барський
10:03, 02 Березень 2018

Багато одеситів хоч раз бували в «Посольстві гумору» нашого міста – Будинку клоунів.

Саме тут виступають артисти комік-трупи «Маски», кожен спектакль яких – це феєрверк зі свіжих ідей, неприборканих веселощів, креативу, унікальних номерів і образів кожного учасника колективу. Пантоміма, драма, хореографічні номери та трюки – все це побачать глядачі, які одного разу потраплять на спектакль «Масок». Імена артистів давно на слуху й відомі за межами міста, більш того, вони ще раз підтверджують думку в інших країнах про те, що Одеса – столиця гумору. 
Сьогодні нам вдалося поспілкуватися з одним з найбільш яскравих представників комік-трупи – Народним артистом України, режисером і поетом, Борисом Барським.
Борис, скажіть, за що ви любите свою роботу?
– Важко пояснити, за що ти когось любиш. Можна сказати: «Я люблю жінку за її очі». Смішно, сказав чисто по-одеськи – «Люблю жінку за її очі!» Але, якщо покласти ці очі в банку, адже ти вже не зможеш без жінки – любити очі? Напевно, за все: за творчість, чаклунство імпровізації, адже один спектакль ніколи не схожий на інший. Різний глядач, дихання залу, енергетика. Ти виходиш на сцену та віддаєш всю свою любов. І якщо ця любов щира - відчуваєш взаємність. Хіба це не диво?
Що найскладніше у вашій роботі?
– Напевно, найважче – це репетиції. Кажуть, що вони потрібні тому, хто нічого не може. Жарт. Ось, уявіть, є анекдот. Коли я розповідаю його друзям в перший раз, він смішить і мене, і друзів. А тепер уявіть, що один і той же анекдот кожен день, протягом декількох місяців я розповідаю режисерові та авторові. День, другий, третій. І тут, несподівано, починає з'являтися сумнів у почутті гумору і режисера, і автора. Та й сам у собі починаєш сумніватися. Так ось, на репетиції необхідно переконати всіх, що це дійсно дуже смішно. А переконати цих самих серйозних людей в світі, повірте, дуже складно.
Ваша іронія  хороша маска або спосіб життя?
– Думаю, що це не маска. Працюючи в колективі «Маски», кожен з нас створив і зіграв неймовірну кількість образів. А ось в житті зовсім не хочеться ходити в робочому комбінезоні, в яскравому клоунському гримі та в рудій перуці. Хочеться скинути з себе все, і бути таким, який ти є насправді. Напевно, в цьому я схожий на свого дідуся. У мене був просто дивовижний дідусь. Він щиро радів усьому, що його оточувало, завжди усміхався. Я був маленький і намагався зрозуміти, чому всі навколо серйозні, а дідусь веселий. Зараз я вступив у вік дідуся, і мені теж весело, і я радію.
Скажіть, а в особистому житті ви іронічні?
– Іронічний, але доводиться себе стримувати. Щодня нагадую собі: спершу подумай, потім – говори. Але дотримуватися цього правила вкрай складно. Пам'ятаю, ми були на «Іграх патріотів», грали з китайцями, росіянами і французами. Коли гра закінчувалася, о третій годині ночі, ми поверталися до готелю. Емоцій було море, заснути – неможливо. Це було на острові Реюньйон, недалеко від Мадагаскару. Тепленько там, взагалі. Ми жили в таких екзотичних бунгало, розташованих навколо басейну. І ось, ранній ранок, годин 11, я виходжу з бунгало, а біля басейну дівчина, а навколо неї мужики наші, чоловік п'ятнадцять. Гармонійна картинка така. Перше, що я сказав, коли вийшов, було: «Блін у Вас тут собаче весілля якесь». І, раптом, вони так швидко-швидко розповзлися від неї в різні боки, а я подумав: «Ну, хто тебе за язик тягне? Не міг промовчати?» Мабуть, іронія в мені – це щось природне.
Чи доводилося вам жартами відбуватися від ДАІ, п'яних перехожих?
– Було. Коли мене зупиняли, навіть якщо я і нічого не порушував, мені говорили: «Розкажи анекдот». Я їм відповідав: «Чому Ви мене зупиняєте, є ж "Джентльмен шоу"». Пам'ятаю, був випадок, повертав з другорядної вулиці на головну, а там поворот з шести годин вечора дозволений. А на годиннику - без чверті п'ять. Я бачу, що за рогом пост ДАІ і включаю поворот. А тим, хто позаду мене, не видно було. І за логікою люди подумали: раз я включив поворот, значить, там все чисто, можна їхати. Дивлюся – за мною ціла колона вишикувалася. Я повертаю, мене відразу ж гальмують і гальмують всіх, хто за мною. Тут же до мене підбігає працівник ДАІ починає представлятися, а я йому кажу: «Ти ж мене все одно не оштрафуєш. А я тобі, дивись, який заробіток забезпечив». Він мені подякував і втік «заробляти». А дружина моя поруч, теж водій, каже: «Мерзотник, ти, все ж таки, рідкісний».
А самі ви як ставитеся до розіграшів, «підбивання»? Розкажіть смішний випадок з життя...
– Я зрозумів таку закономірність: ті, хто жартують в житті – це дуже серйозні люди. Хоча бувають і не серйозні. Жартівникам складно уявити, що і над ними теж можуть пожартувати. І я попадався. Друг мій, Жорик Делієв, обожнює «розлучення». Пам'ятаю, 1 квітня, він подзвонив о 9 годині ранку і каже: «Ти де? Ти що забув – сьогодні 1 квітня. Ми вже на площі, загримувалися, виступати будемо, а тебе немає...» Я в шоці: «Почекай, ти ж казав до одинадцяти приїхати в театр, і що ми поїдемо колоною». Він у відповідь: «Та ти що, з глузду з'їхав? Ми вже тут всі стоїмо, чуєш галас?» І я дійсно чую галас. Я підриваюсь, поголився наспіх, подряпав все обличчя. Одеколоном побризкав – пече. Швидко в машину, приїхав на площу, а там – нікого. І тільки потім я зрозумів, він же сказав: «1 квітня», а я мозок не включив.
Що для вас кохання?
– Це таїнство. Чудо. Багато хто намагався вмістити це почуття в слова – нереально. Є дивовижно прекрасний вірш Жака Превера: 
«Ця любов. 
Така шалена, така тендітна, 
така сумна і така ніжна ... 
Ця любов, така гарна, і безмежна, 
як небосхил блакитний. 
І така погана, немов погода, 
коли погода буває поганою...» 
Щасливі і блаженні люди, що пізнали її, живуть нею. За це можна випити!
Де ви черпаєте натхнення для своїх віршів?
– Взагалі я дуже люблю весну, літо і осінь. Весну – за те, що починають пробиватися бруньки, зеленіє травичка, пташки голосніше співають. І жінки скидають з себе все зайве. Обожнюю Одесу та найпрекрасніших жінок мого міста, і найдотепніших чоловіків, і фантастично талановитих дітей. І – ось воно, натхнення. Хоча натхнення, як кішка, яка гуляє сама по собі. Захоче – прийде, не захоче – НЕ скаржся. Я ніколи не писав за принципом «ані дня без рядка». Коли намагаєшся використовувати «ані дня без рядка» –народжуються залізобетонні слова, важкі, не щирі і бездушні. Я відчуваю їх, навіть читаючи книги моїх знайомих і друзів, що пишуть. Читаєш і бачиш – тут є чари, творчість, політ! Стоп, а ось з цієї сторінки починається «ані дня без рядка».
Чи є у вас улюблений фільм або комедія?
– Зрозуміло. Обожнюю фільми Чапліна, всі без винятку. Або «Літаючий цирк Монті Пайтона». Мені здається, вище їхнього гумору – тільки небо. На сьогодні жоден хохмач, гуморист, сатирик не досяг такого рівня. Є вистави, шоу: «Симфонія хруща», або «Сноу шоу» Слави Полуніна. Їх можна переглядати нескінченно. Є Джанго Едвардс. Є Лео Басі.
Чула, у вас є диплом академіка дурнів?
– Так, Слава Полунін вручив мені диплом Міжнародної Академії Дурнів. Там зазначено, що я тепер академік з почесним званням - «Старий Дурень». Коли я приніс диплом додому, раптом, несподівано для себе, виявив, що друк є, а підпис самого головного Академіка – відсутня. І коли Слава проводив черговий конгрес «дурнів» я підійшов до нього з цим дипломом. Мені пощастило: в цей момент поруч зі Славою були Джанго Евардс і Лео Басі. У мене диплом з трьома автографами кращих коміків світу. 
Ваш улюблений анекдот?
– Я знаю безліч анекдотів. Мені дуже подобається анекдот, коли психоаналітик зустрічає оптиміста і каже: «Ось ти весь такий оптиміст, перевіримо наскільки ти оптиміст. У тебе помер дідусь». Той йому відповідає: «Ну і що? У мене є ще один». Психоаналітик не здається і продовжує: «Ти запізнюєшся на потяг». Оптиміст у відповідь: «Я за кермо - і в машину», на що психоаналітик: «А ти боїшся їздити». Оптиміст: «А я пляшку горілки вип'ю». Психоаналітик продовжує: «А тебе зупинив ДАІшник», оптиміст: «А я домовлюся». Психоаналітик заперечує: «Ні. Це ГАІшница», оптиміст: «Я познайомлюся». Психоаналітик робить останню спробу: «А вона страшна». Оптиміст відповідає: «Але я вже ж пляшку горілки випив».
Зрідка після інтерв'ю виходиш не тільки в хорошому настрої, але і з щирою посмішкою. У Бориса Барського відповідь практично на кожне поставлене питання було не тільки цікавим, але й веселим. Так побажаємо нашому артисту завжди залишатися таким же позитивним, з незгасною нотою гумору та веселощів. Адже сміх – це сонце! Він проганяє зиму з людського обличчя. 
І на «десерт» – кілька фраз Бориса Барського, коміка і людини:
Мистецтвом не можна володіти. Йому можна тільки віддатися!
Репетирує той, хто нічого не може.
Не люблю ходити на перші постановки, тому що відчуваю, як актори нервують.
У мене не було такого, щоб «ані дня без рядка».
У дитинстві мене завжди дивував мій дідусь – він весь час посміхався.
Ну, як же можуть наді мною пожартувати? Це ж я жартую!
Я обожнюю Одесу – це місто-донор, який підгодовує, для якого чужих дітей не існує.
Любов – це непізнана річ, це щось, що живе у тебе всередині, глибоко в душі.
Автор: Анастасія Холдаковська
Джерело: www.odessamedia.net
Переклад: Олена Нуньэс