Вона сфальшувала останній раз в 9 років

Світлана Тарабарова
10:02, 10 Лютий 2018

Світлана Тарабарова призналася, що останній раз «сфальшувала» в дев`ять років. 

Сьогодні нам удалося поспілкуватися зі Світланою Тарабаровою і особисто переконатися не лише в її оптимізмі, але й взнати, як проходят її «гастрольні» будні.
Як ти виходиш з депресій, і чи властиві вони тобі? 
– Властиві. В мене настрій скаче по 300 раз на день, але немає агресії. Якщо я розстроююся, я ні на кого не ображаюся, не скидаю негатив, я просто тихенько сяду і плакатиму. Це в мене від мами, вона дуже вразлива і емоційна людина, і я зрозуміла, що я вся в неї. Я можу розстроїтися навіть тому, що зламаний листочок на дереві або побачу, як збили тварину на автостраді. Я можу потім ще півгодини думати: «Бідна тварина – його збила машина», – не кажучи вже про людей. Недавно увійшла до команди волонтерів, які збирають гроші для онкохворих дітей, і роблю репости на своїй сторінці для того, щоб збірати більше грошей, допомагаю в соцсетях. На моєму концерті в Луцьку зібрали 15 тис. гривень на апарат для хворих дітей.
Що у тебе зараз в плеєрі?
– Вже третій день пішов, як я викачала Thebestellafitzgerald, і я лікуюся цією музикою, тому як я трішки вже втомилася: зараз екватор туру, пішов 13-й концерт, великі переїзди, і лише легкий соул або джаз може мене привести у відчуття. А минулого тижня слухала альбом «Один в каноє». Дуже крутий альбом діськлоужер «Каракал» – це електронна музика. Ріанна вже вислухали останній альбом, кулдплай – це взагалі моя улюблена група, в якої я знаю вже кожну пісню напам'ять, зе хед фул оф дріаммс.
Що порадиш починаючому музикантові/виконавцеві?
– Я не митець радити. Секрет в нашому житті. Якщо ти хочеш жити, то на твоїй дорозі немає жодних перешкод. Як тільки ти стукаєш, тобі відкривають. Пробувати і працювати, працювати, працювати, – напевно, це секрет успіху. Не буває так: якщо ти присвятиш своїй справі 150 тисяч годинників, то на 151 годину ти будеш профі. Головне – посидючість, цілеспрямованість і робота. Ідей мільйон, були б сили їх втілити.
Яким своїм спогадом ти б хотіла зі мною поділитися?
– Я пам'ятаю момент, коли мені було 9 років, я стояла на сцені, на своєму першому конкурсі, де був внесок ще 10 гривень, і моїй сім'ї важко було знайти ці 10 гривень. Тоді за мене заплатила педагог. Я виграла, і коли я співала, я сфальшувала трохи на емоціях, і я подумала: «Коли виросту, ніколи не фальшивитиму». І, дійсно, з того часу ви можете послухати наші живі концерти – ми дуже стараємось. Я навіть тоді не те що сфальшувала – я перенервувала, а у дітей це буває. Але я все одно виграла перше місце.  До цих пір пам'ятаю ту пісню, вона називалася «Справа була в Кароліні».
Якою рисою своєї вдачі ти гордишся?
 – Мій наставник говорить, що гординя, гордість – це гріх. Тому я нічим не горджуся. Якщо є якісь плюси, я їх помічаю і прагну ще більше їх удосконалити. Мені здається, що моя фішка у відвертості. Наприклад, мені не складає жодних труднощів підійти до людини і сказати: «Здрастуйте! Дуже класно виглядаєте», – і я говорю це від душі. Деякі люди бояться навіть заговорити з ким-небудь, тому що бояться, що про них подумають. 
Автор: Анастасія Холдаковська
Переклад: Ольга Чупіна