Виборець повинен виграти

12:11, 16 Листопад 2017

«Після виборів, як і після одруження, зрідка отримуєш те, що хотів». (Вілл Роджерс)

Ці слова – не що інше, як їдкий жарт колись популярного американського коміка, та більшість українських виборців напевно погодяться з цим висловлюванням.
ТРИ СИСТЕМИ – РЕЗУЛЬТАТ ОДИН 
За 25 років незалежності в Україні вісім разів обирали депутатів в найвищий законодавчий орган – Верховну Раду. При цьому застосовувалося три типи виборчої системи:
– мажоритарна, при якій створюються 450 виборчих округів, у кожному з яких обирається по одному депутату;
– пропорційна, коли за місця в парламенті борються політичні партії та блоки, а виборчим округом є вся країна;
– змішана, коли 225 депутатів обираються в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а решта 225 – за мажоритарною системою в одномандатних округах. Саме за такою системою і пройшли парламентські вибори 2012 і 2014 років.
Три системи, а результат один: щоразу виборці швидко розчаровуються у своєму виборі з різних причин.
За пропорційної (партійної) системі люди фактично «купують кота в мішку»: під час виборчої кампанії вони бачать і чують одних кандидатів, а в парламенті «рулять» інші, про яких середньостатистичний виборець просто поняття не має.
За «мажоритаркою» начебто справа йде краще: там хоча б під час виборчої кампанії кандидатів можна побачити, і навіть поспілкуватися. Але за кінцевим результатом вона анітрохи не краща «партійної».
«"Мажоритарка" надзвичайно корупційна, – стверджує координатор громадської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська, – там можливе застосування адміністративного ресурсу, підкуп виборців під час передвиборної кампанії».
З цією думкою повністю згоден і народний депутат Леонід Ємець, обраний, до речі, якраз по мажоритарному округу. «Загальна практика така: купити виборця на мажоритарному окрузі, – говорить парламентарій. – Багатий кандидат буде завжди перемагати просто тому, що він може забезпечити потреби виборця на місцях».
Виборці, правда, вважають за краще «мажоритарку».
«Коли проходить виборча кампанія, то кандидати дахи лагодять у будинках, ставлять нові вікна в школах, будують дитячі майданчики. З паршивої вівці хоч вовни жмут», – точку зору Галини Іванівни з райцентру Ширяєве поділяють багато людей, особливо жителі малих міст, сіл та селищ. Чи не віддаючи собі звіту (а нерідко, втім, і віддаючи), що "ці ж кандидати, стаючи депутатами, починають відбивати витрачені гроші"», - доповнює депутат Л. Ємець.
Змішана ж система, як неважко помітити, об'єднує недоліки двох вищенаведених. Більш того, вона вуалює справжні наміри «безпринципних кандидатів, які називають себе самовисуванцями, а потім служать будь-якій владі на умовах бартеру». (І. Попов).
«Українська практика застосування мажоритарної системи з голосуванням в одномандатних виборчих округах показала, що ця система створює поживний грунт для зловживання адміністративним ресурсом, підкупу виборців та збільшення кількості місць в парламенті, які отримують провладні партії», – робить висновок професор-політолог Ендрю Рейнольдс, який кілька років вивчав політичну систему нашої країни.
ЩОБ НЕ ГОЛОСУВАТИ НАРСЛІП                               
Вихід побачили давно, і настільки ж давно він обговорюється. Цей вихід у переході до виборів за пропорційною системою з відкритими списками. Від тієї системи, яка діє в Україні, ця відрізняється тим, що виборці голосують за партію не наосліп, не "взагалi», знаючи лише перших її осіб, включених до бюлетеня для голосування, а за конкретних її представників на своїх виборчих округах, які в наших умовах, швидше за все, будуть збігатися з територіальним устроєм.
Переваги такої системи очевидні.
Виборці вибирають і кандидата, і політичну партію, що зменшує вплив партій на персональний склад своїх представників у парламенті. А обрані депутати прив'язані не тільки до партії, але і до свого виборчого округу.
Як то кажуть, буде з кого питати...
При цій системі виборці більш схильні голосувати за кандидатів, близьких до їх власної позиції, а не за кандидатів, які мають більше шансів бути обраними.
Різні групи виборців зможуть забезпечити місця для своїх представників, і результат виборів виглядає, як мінімум, більш справедливим, ніж нині.
Якщо знизиться бар'єр для проходження в парламент (хоча б з нинішніх 5 до 3 відсотків), шанс отримають і партії, які не мають такого потужного ресурсу, як «гранди».
Безумовно, і ця система не ідеальна. Вона може виявитися незрозумілою для багатьох виборців. При ній ускладнені підрахунок голосів і розподіл мандатів. Виборчі комісії будуть потребувати більш кваліфікованих фахівців. 
Вона не усуває  від влади партійних лідерів. 
Попадання в парламент дрібних партій може зробити більш складним формування дієздатної коаліції  та інше.
Але ці недоліки представляються менш суттєвими у порівнянні з тими, які є у старих і нині діючих в Україні виборчих систем, що підтвердили й учасники обговорення перспектив реформування виборчих систем для загальнодержавних і місцевих виборів. 
Дискусії в рамках «Тижня виборчих систем» були організовані та проведені Міжнародним фондом виборчих систем (IFES) в співпраці з Венеціанською комісією (консультативний орган з конституційного права, створений при Раді Європи). У них взяли участь представники політичних партій та організацій громадського суспільства, провідні експерти з питань виборів та представники органів влади. 
В результаті учасники в цілому досягли консенсусу щодо того, що «пропорційна виборча система з голосуванням за відкритими списками є найбільш прийнятним способом формування складу законодавчого органу України і зміцнення демократії в країні».
Також було досягнуто розуміння того, що місця в парламенті повинні розподілятися між партіями не на загальнонаціональному рівні, а на рівні багатомандатних округів, межі яких повинні враховувати межі регіонів. Це дозволить посилити зв'язок між виборцями і відповідними адміністративно-територіальними одиницями (селами, селищами, містами) з їх представниками у Верховній Раді. Експерти схиляються до того, щоб у кожному з багатомандатних округів розподілялося від 6 до 12 мандатів, але якщо межі округів будуть збігатися з кордонами регіонів, то кількість мандатів може бути і більшим.
ОБГОВОРЕННЯ ПЛЮС ПРОСВІТНИЦТВО                          
Реформування виборчої системи – важлива складова частина загального «перезавантаження», якого вже давно потребує наша країна.
Це розуміють навіть у Верховній Раді. При наймі, так стверджує народний депутат Іван Крулько.
«Що нас об'єднує в парламенті, – каже нардеп, – це те, що змішана виборча система є дуже поганою для того, щоб провести дійсно чесні вибори і щоб парламент показував зріз громадської думки. Але у "партій влади" немає бажання змінювати систему. На мажоритарних виборах легко проводити потрібних людей з грошима. І тільки тиск прогресивних депутатів та громадського суспільства дозволить нам прийти до пропорційного виборчого закону, який буде найменш корумпованим».
У Заяві, прийнятій за результатами згадуваного вище «Тижня виборчих систем», проведеної IFES, з цією метою пропонується «розглянути можливість створення при Верховній Раді України Робочої групи, до складу якої входили б представники органів влади, громадського суспільства, національні і міжнародні експерти в сфері виборчого права, представники політичних партій та інших зацікавлених сторін».
Ця Робоча група повинна провести обробку ключових складових реформи виборчих систем, а також підготувати зміни до виборчого законодавства. Так само Робоча група повинна запропонувати «дорожню карту» виборчої реформи (складовою частиною якої була б і реформа виборчих систем) і винести її на широке публічне обговорення. Разом з тим, необхідно провести масштабну просвітницьку кампанію «по основним елементам різних виборчих систем та наслідкам їхнього застосування (як позитивних, так і негативних) для народних депутатів України, представників Адміністрації Президента України, Уряду, політичних партій і громадян в цілому».
Якщо ж не змінювати систему, то як і раніше на виборах будуть програвати тільки виборці.
Автор: Олександр Галяс
Переклад: Олена Нуньєс