Вирішувати проблеми граючи

Юрій Котляревський психология
07:02, 15 Лютий 2018

Як за допомогою ігрового моделювання вирішувати складні проблеми управління ми дізналися у Юрія Котляревського.

Юрій Леонідович Котляревський – відомий вчений, доктор філософії, психолог, консультант з управління за професією, а також автор ряду книг, таких як «13 этюдов менеджмента», «Искусство моделирования и природа игры», «Управленческое консультирование в России», «Этюды российского менеджмента», «Оранжевая революция глазами консультанта»... Крім того, Юрій Леонідович разом зі своєю командою провів понад 100 імітаційно-моделюючих ігор, через які пройшли понад 5000 фахівців з різних сфер діяльності: менеджменту, промисловості, політики, бізнесу. 
ДЛЯ ДОВІДКИ.  Імітаційно-ігрова модель – це засіб прогнозування й проживання ситуацій, які можуть виникнути в ході діяльності системи.
Сьогодні Юрій Котляревський поділився з нами інформацією про кризу, що відбувається в сучасній психології, а також розповів про свою консультативну практику та літературну діяльність.
Джордж Бернард Шоу колись сказав: «Всі професії - це змова фахівців проти профанів». Юрій Леонідович, а що Ви думаєте про професію психолога?
– Психологія – професія по більшості дослідницька. Тут багато сюжетів і результатів, що потребують значних трудовитрат, а не просто популяризації. Так вже вийшло, що мало хто з психологів займається власне процесом, більшість - закриттям якихось інформаційно невизначених просторів, а розширення смислів і значень йде шляхом відпрацювання якихось інформаційних «білих плям». Так, щоб прийшов психолог і щось змінив у житті не психолога - це технологічна задача, часто невдячна, якою професіонали в цій галузі або займаються зрідка, або не займаються взагалі.
Тобто, Ви хочете сказати, що професійний рівень багатьох Ваших колег не відповідає сучасним вимогам? Наскільки я розумію, Ви маєте на увазі те, що більшість сучасних психологів і викладачів психології займаються теорією замість практики?
– Абсолютна більшість моїх викладачів з психології реально психологами не працювали жодного дня. Більш того, я абсолютно переконаний, що вони б одразу збанкрутували б при спробі заробити гроші на тому, що вони знають і що вміють робити. Переказ якихось книжок, підручників, текстів – ось і весь перелік. Перелік, що передається з покоління в покоління в практично незмінному стані. Але людський світ швидко змінюється. Я довго не розумів, чому вони так складно пишуть про досить прості речі. Потім з'ясував, що є якась традиція, правильніше буде сказати – конкуренція за зміст та суть, а оскільки психологія стоїть на стику різних наук, як природничо-наукового, так і гуманітарно-філософського напряму, то запозичуючи терміни з усіх цих областей, вона ніби створила власний термінологічний охоронно-системний комплекс. У нього важко включитися, але від нього потім важко й позбутися.
В такому випадку можна сказати, що сучасна психологія переживає свого роду кризу?
– Про кризу в психології у мене є принципово важлива стаття, яку я хочу опублікувати. Криза в психології пов'язана з відсутністю предмета, з тривалим продукуванням уявлень про те, що повинно бути предметом цієї науки. І багато психологів у цій кризі вже понад 150 років себе прекрасно почувають. Є навіть якась кланова гордість: дивіться, наскільки складна доля й наскільки складний наш шлях.
Що, на Ваш погляд, має бути предметом сучасної психології?
– Функція відбивання, суб'єктивний образ об'єктивного світу – влаштовує визначення? З приводу змісту предмета своєї діяльності скажу: понад 100 років у нас є серйозні розбіжності, мало не з 70-х років ХІХ століття. Люди ніби «обжили» власну профнепридатність. Вони з неї зробили ніби спосіб самоствердження, що мене абсолютно не влаштовувало.
Коли Ви вперше почали замислюватися над проблемною ситуацією в сфері психології?
– До другого курсу свого навчання в Ярославському університеті ім. П.Г. Демидова, я з величезним сумом виявив, що не хочу бути схожим на будь-кого з відомих психологів Москви, Ленінграда, Ярославля або Одеси. Бо не бачив школи. Брати приклад було просто ні з кого. Мені як молодій людині спочатку потрібно було знайти якийсь еталон, потім у ньому розчаруватися та вибирати інший еталон, поступово набираючи досвід компромісів, і тільки на 50-тому своєму році, нарешті, зупинитися на досягнутому... Це традиційна доля.
Ви сказали, що розчарувалися в ідеалах, які виникли у Вас в юності. Що послужило тому причиною, і як далі розвивалося Ваше професійне навчання й становлення як фахівця?
– У 28-29 років я виявив, що оточення не є для мене взірцем професійної поведінки. Те, як вони самореалізуються, як себе поводять стосовно новачків і т.д., говорить про те, що це досить специфічний вид діяльності, в якому, щоб досягти успіху, потрібно співати з їхнього голосу, а щоб стати у пригоді людям – потрібно придумувати якусь іншу, свою психологію, аналога якій поки в храмі науки просто немає. Я до цього не був готовий, ані морально, ані мотиваційно, ані інтелектуально – ніяк. Я не ставив собі таких глобальних завдань. А потім зрозумів, що потрібно або вирішувати глобальне завдання, або йти з цієї професії. І курсу до 3-4-го я був ближче саме до другого варіанту – до відходу. До речі, ця тема ще й залишилася, тому що я багато різних професій перепробував.
Цікаво, і в яких же сферах Ви ще працювали, крім уже відомих нам? Напевно, не тільки в науковому світі?
– Так, я і тренером з боксу працював, і в суддівській колегії на змаганнях, і їздив на різні турніри, але вже після того, як залишив цей вид спорту як боксер, що реально змагається. Виступав і писав програми для команд КВН, керував СТЕМ-ом. Багато чого спробував всередині психології, зокрема, в інженерній психології («ергатичних системи», людина-машина), в тому числі і в такому напрямку, як інженерно-психологічне проектування.
Наскільки мені відомо, Ваша перша книжка – «Искусство моделирования и природа игры» – вийшла ще в 1992 році?
– Так. До того ж, ця книжка вийшла величезним тиражем – 25 тис. примірників. Її публікації чекали два роки. Видавництво «Прогрес» пішло на цей проект, тому що я брав участь з ними в грі, вони знали, чим я займаюся. Ця книжка жорстка, я б навіть сказав – важка, суха (в науковому сенсі). Такою мовою я більше вже не пишу.
Яка була початкова мета написання книг: популяризація свого підходу або це було творче самовираження?
– В якийсь момент те, чим ти займаєшся, і що тебе розвиває та кудись тягне, стає предметом твоїх міркувань, які ти починаєш записувати. Та й після ігор люди запитували, де про це можна почитати. Раніше згадана книга «13 етюдів менеджменту» вийшла в Києві з ініціативи банку «Надра». Якось після гри мене запитали, де про все це можна почитати. Я відповідаю, ось у мене рукопис лежить готовий. Вони вхопилися за ідею і видали книгу в своєму видавництві «Фенікс».
Як говорив відомий критик В. Г. Бєлінський: «Книга є життя нашого часу. Її всі потребують – і старі, й молоді». Скажіть, а в даний час, скільки Ваших книг вже побачили світ?
– На даний момент кількість опублікованих і не опублікованих книг практично зрівнялася. Ось, Ви бачите, тут лежать 5 опублікованих і 4 (в різних варіантах) поки «живуть» в комп'ютері. Крім 5 книг, вийшло понад 70 статей, в тому числі, в академічних журналах «Соціс» в 1990 і в 1994 роках, «Радянська держава і право» – ще раніше, в 1983 р. Тобто, в різних журналах Академії Наук СРСР, які свого часу публікували мої статті. 
Ось одне з есе, яке повинно було вийти у литовців після воркшопу, що проводився у них раніше. Так от вони його опублікували в збірнику Євросоюзу в перекладі на англійську. Але це стаття, що стосується геополітичних проблем: євроінтеграції, українських проблем і т.д. Але цілого літературного пласта вони не уявляють, тому що я займаюся в основному консультативною діяльністю.
Однак Ви займаєтеся і журналістською діяльністю... Який із напрямів залишається для Вас, все-таки, пріоритетним?
– Зараз проявився в часі якийсь пласт журналістської публіцистичної роботи. Але я продовжую займатися загальною теорією систем і застосуванням її до реальних управлінських колізій, до реальних виробничо-управлінських розбіжностей, диспропорцій, конфліктних зон і т.д. Управління для мене – це, перш за все, управління конфліктом кланових та особистих інтересів. Усюди, де є людські стосунки, є місце для такого роду підходу.
Можете перерахувати підприємства, на яких Ви працювали та впроваджували свої імітаційно-ігрові моделі?
– Звичайно. Їх сотні... КамАЗ – 14 ігор на різні теми, в тому числі – з окремими заводами. Чотири гри провів з банком «Надра». Потім була Казань. Авіамоторний завод. Отримав два замовлення й працював там. Чебоксари, Нижній Новгород, Єкатеринбург. В Уфі понад 10 підприємств оборонного комплексу. Льотно-випробувальний інститут ім. Громова. Аерокосмічний комплекс Росії консультував. Список можна продовжувати...
Однак ці підприємства розташовані в основному в Росії. А з українськими компаніями якось взаємодієте?
– Так, звичайно, наприклад, в Києві – Cisco System – кантрі-менеджер – українська філія Cisco System, причому в той рік Cisco System справило більше договорів і більше розробок, ніж Майкрософт, обігнавши його за обсягом виконуваних робіт. З українським відділенням Cisco System я робив неординарну гру, з дуже цікавими результатами. Харківська газета «Теленеделя», Бердянський «Азовкабель». Роботи багато було і в Пітері, і в Києві, і в Москві, і в Барселоні, і в Надимі, і у Владивостоці...
Скажіть, а над чим зараз працюєте? Які поточні проекти й останні розробки?
– Одна з останніх розробок – це дві гри в Москві: найбільша платіжна система Росії QIWI. Складна тема була з промисловим підприємством «Деміург», яке виготовляє вироби і матеріали з полімерів, робить різного роду антишумові площині.
Чому була присвячена гра на «Деміурзі»?
– Там була серйозна реорганізація структури управління, і ми за допомогою гри моделювали можливості цього підходу до такої багатопрофільної і досить складної організації.
Юрій Леонідович, Ви пам'ятаєте свою першу самостійну гру? Де її провели? В якому місті, на якому підприємстві?
– Першу свою самостійну гру я провів в 1986-му на Одеському заводі «Точмаш» (завод Старостіна), на якому я колись працював слюсарем. В Одесі моїми послугами користувалися кілька проектних інститутів. До речі, слід зауважити, що я робив і науково-дослідні розробки без ігрової практики, експертно-аналітичні роботи, як, наприклад, на заводах «Одесаґрунтомаш», ЗОР і «Радіально-свердлильних верстатів». Досить багато зроблено в політичному консультуванні, по командному формуванню в виборних проектах.
Відомий римський філософ-стоїк і поет, Сенека Луцій Анней, якось сказав: «Найпростіший приклад переконливіше самої промовистої проповіді». Можете розповісти на якомусь яскравому прикладі з Вашої професійної діяльності, щоб ми могли більш наочно собі уявити роботу ігротехніка і в цілому процес проведення імітаційно-моделюючих ігор на підприємстві. Є якийсь наочний приклад з Вашої консультативної практики?
– Був у мене такий сюжет етичного характеру. Я готував велику і складну гру з високотехнологічною компанією. Паралельно знайомий по попередніх іграх бізнесмен попросив мене допомогти з набором кадрів для бізнесу його дружини. Я виконав кілька десятків інтерв'ю. Потім у неї з'явився салон краси. Там я провів триденний семінар. Так ми і почали взаємодіяти з холдингом, що розвивався. Але замовляти велику і складну гру подружжя як би не наважувалися. І тоді я, за згодою своїх клієнтів з Галичини, запросив родину гостями на цю складну гру, після чого вони охоче пішли на розширення співпраці. 
А складність тієї гри, на якій мої партнери були гостями, полягала в тому, що на діагностиці я виявив деякі негативні, і навіть небезпечні для клієнта, тенденції. Скажімо так. Друзі клієнта і його ж багаторічні партнери по бізнесу не зовсім чесно вели себе стосовно до нього. Ніякі рекомендації хірургічного порядку тут не були б результативними. Скоріше навпаки. Але добре підготовлена гра спровокувала процеси та рішення, на які мій клієнт в іншому випадку ні за що не пішов би. Гра як би сама висунула одних, розвинула інших, і відсіяла третє учасників. При цьому игротехники займалися тільки нормуванням спілкування учасників і принципово не давали ніяких рекомендацій.
Скажіть, а де зараз читач може придбати Ваші книги?
– Я думаю, що книги потрібно видавати вже наступні, тому що не впевнений в тому, що вони ще є у продажу. Після останньої виданої книги пройшло вже чимало часу, бо це було в 2005 році – 13 років тому. Книжка «13 етюдів менеджменту» була на всіх прилавках книжкових магазинів протягом багатьох років. Це і в Києві, і в Одесі, тому що вона була багатотиражна. Може, і зараз вона десь є. Але я книжки не торгую. Я роздарував значну частину тиражу, залишилася ще частина на подарунки.
І все ж, де зараз можна ознайомитися з Вашими літературними дослідженнями?
– На Фейсбуці. Там за останні півтора-два роки накопичилося багато моїх статей на політичні теми, понад 100 есе. Якщо набрати в пошуковику «Котляревський Ю.Л.», то багато чого можна знайти і почитати.
Наостанок пропонуємо до уваги наших читачів цитату з книги Юрія Котляревського «13 єтюдов менеджмента»:
«Гра як інститут соціалізації індивіда не є і не може бути геніальним винаходом педагога-новатора. Гра  це ритуально оформлена проекція широко і глибоко вітальних процесів на всі види соціальної активності людини. Всі види розіграшу "молодих", тобто  неофітів, у всіх відбулися видах людської діяльності у різних культур і народів в усі часи свідчать, що в іграх відбувається не тільки "гештальт" цілісного навчання, але і рольове включення суб'єкта у "доросле життя" як члена стада або професійної спільноти. З цього випливає, по-перше, що ігри, як історично сформувався інструмент передачі соціального досвіду, первинні стосовно будь-яких вишукувань класно-урочної системи та методологічно підпорядковують її собі або розчиняють її в собі, а не навпаки. По-друге, гру ніхто (ніхто) не винайшов і не конструював...»
Автор: Анастасія Холдаковська
Переклад: Олена Нуньєс