Як з'явилася «Дитяча Республіка»

04:11, 16 Листопад 2017

Інженер Олександр Макаров знайшов себе в неспокійній роботі з дітьми.

Автор доброго десятка дитячих книжок, він і сам у свої 60 років, немов зійшов зі сторінок цих книжок: вусатий і добродушний «трудовик з казки». 
«Мені страшенно не подобалося працювати на заводі. Завжди хотілось прийти до дітей і розповісти їм щось важливе і потрібне,  – зізнається О.Макаров. – А тут почалася перебудова, я побачив, що промисловість вмирає».
Бажання здійснилося. Після повернення до Одеси, Олександр влаштувався викладачем трудового навчання в школі та організував там «дитячу республіку». Потім відкрив ще й гурток інформаційних технологій, де діти своїми силами зібрали одну з перших моделей комп'ютера. Причому, в хід йшли будь-які підручні засоби і матеріали: хто що міг принести – тому й знаходили застосування. Наприклад, для клавіатури згодилися кнопки від ліфта.
«Дідусь йде до школи», або «Курс молодого антиквара»
Макаров дуже легко знаходить стежку до серця будь-якої дитини, і свій педагогічний досвід він виклав у книзі «Дідусь йде до школи». Але невгамовний «трудовик» виявляється ще й колекціонером особливої масті. Він збирає історії, пов'язані з колекціонерами Одещини та їхніми колекціями. Багато збирачів діляться з ним історіями, які ніколи будь-кому іншому не розповіли: як вони знайшли свої експонати, яка їхня історична і матеріальна цінність. Накопичений досвід колекціонера і педагога знайшов своє відображення в ще одній книжці – «Курс юного антиквара».
«Ось ці марки, – автор вказує на картинку в книзі, – випущені в 1919 році в Одесі. Їх вартість порівнянна з вартістю трикімнатної квартири на Французькому бульварі».
Також в книзі розповідається про рідкісні колекції монет, значків, банкнот і навіть метеоритів!
«Є люди, які збирають ці камені, до речі, найбільше за них платять маги і ворожки. Осколки стоять у них на столах, створюючи таємничий антураж», – зізнається колекціонер історій. І додає, що особливо подобаються метеорити ювелірам: сучасних модниць вже не задовольняють золото та діаманти, вони хочуть мати як прикрасу шматочок небесного тіла. А грам метеорита, до речі, коштує до 5 доларів США.
Найвдячніші слухачі 
Зараз «трудовик з казки» продовжує писати, а у вільний час – займається з дітьми. Нещодавно наш герой організував безкоштовну школу журналістики при благодійному фонді «Дорога до Дому», де працює власне телебачення. Трансляція здійснюється через Інтернет, а діти під керівництвом Макарова створюють свої телепередачі, роблять репортажі і готують новини. 
«Діти – найвдячніші слухачі», – зізнається письменник. І додає, що відчуває якесь співзвуччя душі з молодим поколінням: 
– Мені подобається, що я можу їм щось дати, чомусь навчити, вплинути на вибір майбутньої професії. А особливо радію, коли зустрічаю колишніх учнів, серед яких успішні вчителі, лікарі та вчені..
Одеський трудовик-письменник вважає, і не без підстав, що українській молоді потрібен свій національний герой — такий собі український Гаррі Поттер, завдяки якому підростаюче покоління американців почало читати. А щоб книгу читали, вона повинна бути інтерактивною, та й писати дитячі книги треба різними мовами, щоб завоювати якомога більшу аудиторію.
«Червоні вітрила», або «Нарешті життя стало цікавим»
Але не тільки книги привертають увагу Олександра Макарова. Кіномистецтво – ще один прояв його роботи з дітьми.
Світлана Іванова, якій тільки 13 років, розповіла про те, як знімалася у фільмі. Зйомки почалися ще з середини вересня 2013 року. «Нарешті моє життя стало хоч комусь цікавим», – говорить юна артистка. 
Але випадковостей в цьому житті не буває, і часом, в силу зайнятості, неуваги, нерозуміння, та ще бозна яких причин, люди не бачать в низці подій свого життя справжнісіньку закономірність. Світа Іванова з’явилася в школі починаючих журналістів, як то кажуть, «за компанію», або як сама вона зізнається, «випадково й знічев'я».
«Коли я йшла на перший урок, – розповідає дівчинка, – не вірила, що це щось варте уваги. Але отримала стільки уваги і стільки позитивних емоцій, скільки не отримувала ніколи в житті. А результат, взагалі, перевершив всі мої очікування: в пресі з'явилися мої перші статті. Навіть не вірилося!»
І тут зі Світланою відбувається ще одне диво. Дівчинку разом з іншими вихованцями фонду «Дорога до Дому» запросили грати одну з головних ролей в екранізації знаменитої повісті Олександра Гріна – юну Ассоль!
Режисер Юлія Жаркова ділиться своїми враженнями: «Як побачила Світлану, відразу зрозуміла, що вона ідеально підходить на роль головної героїні».
Соня Пінчук і Тигран Когут знімаються в сценці про кохання красуні-круассанщиці. Дівчина закохалася в хлопця-покупця, але через короткозорість той не зміг розгледіти її красу. Круассанщиця купила йому окуляри, і герой Тиграна, негайно прозрівши, відповів взаємністю. Закохані одружилися. До речі, діти їхні теж потім носили окуляри, як пояснює нам свій підбір акторів Юлія Жаркова, а її чуттю складно не довіритися, адже Юлія –  художник в четвертому поколінні! 
Для тих, хто вірний мрії
Організатори кінопроекту відзначають, що «Червоні вітрила» вони обрали неспроста. Ассоль, як багато дітей з неблагополучних сімей, переживає неприйняття однолітків і занурена в самотність. Її матеріальне становище вкрай нестійке, але незважаючи на всі складності життя, вона вірна своїй мрії. Юлія Жаркова впевнена, що Грінівська ідея про необхідність жити мрією підтримує емоційно безліч людей в цьому світі: «Головна причина, через яку ми вибрали для зйомок "Червоні вітрила", полягає в тому, що цей твір про мрію. Говорячи словами самого Олександра Гріна, "людиною є лише той, хто мріє". Тому нам захотілося саме дітям показати всю значимість в житті кожної людини бажання мріяти і вірити».  
За задумом авторів кінопроекту, зйомки допоможуть дітям навчитися будувати гармонійні стосунки з ровесниками, допоможуть відчути себе потрібними суспільству, а також подарують позитивні емоції і збережуть найсвітліші почуття на все життя. На думку самих неупереджених суддів – дітей-учасників кінопроекту «Червоні вітрила», в авторів все задумане виходить. Судіть самі. На прощання юна Ассоль – Свєта Іванова – поділилася з нами: «Я дійсно мрію бути журналістом, хоча коли перший раз йшла на заняття в «кінофільм», я і гадки не мала, що все так серйозно, цікаво, творчо й по-дорослому. Після зйомок мені захотілося творити ще більше. Тепер я буду прагнути до своєї мрії всією душею, і я точно знаю, що маю силу її здійснити».
Можливо все... для тих, хто вірний мрії!
Як гартувався характер 
Хочеться ще кілька слів сказати про одну учасницю проекту «Червоні вітрила», яка зіграла роль закоханої круассанщиці – Соню Пінчук.
За своє, зовсім ще недовге життя, дівчинці довелося багато пережити, але всі ці труднощі тільки загартували її характер. Соня опинилася у Будинку маляти відразу після свого народження. Мати від неї відмовилася, пославшись на те, що в неї не вистачить коштів і нервів виростити та виховати хвору дитину. Не будемо з коректності й почуття такту називати хворобу. Але в Будинку маляти тактовність була дивиною. Соню, як й інших хворих дітей, обмежували у спілкуванні з однолітками, хоча її діагноз не являв ні для кого ніякої небезпеки.
З Будинку маляти Соню перевели в інтернат. Дівчинка зізнається, що там, у порівнянні з Будинком маляти, у неї було багато друзів.
Після закінчення в інтернаті 9-го класу, з Сонею відбулася подія, яка змінила і перевернула її життя. Вона потрапила в благодійний фонд «Дорога до Дому». Потрапила туди зовсім виснаженою, з високою температурою. І тут знайшла місце, де до неї поставилися доброзичливо, підтримали та допомогли подолати труднощі.
З притулку в ЮНІСЕФ, або «Через терни до зірок» 
За невеликий проміжок часу, після роботи з психологами дівчинка стала більш відкритою й впевненою. Почала активно проявляти себе, як тільки могла: танці, навчання, публічні виступи. І результат не змусив себе чекати. Соня поїхала до Швейцарії презентувати Україну, а саме благодійний фонд «Дорога до Дому» перед ЮНІСЕФ.
На одному з виступів, де вона розповіла історію свого життя, плакав весь зал: банкіри, посли, соціальні працівники. У підсумку представники ЮНІСЕФ запропонували Соні через рік переїхати до Швейцарії в якості соціального працівника.
– Зараз я працюю на ЮНІСЕФ: спілкуюся з дівчатами, які опинилися в такій же ситуації як я, в мережі Інтернету. Даю їм поради. Все ж таки, досвід відіграє велику роль, – розповідає Соня.
Але після успіху Соні, про свої права на неї стала заявляти її мати: жінка, яка відмовилася від дитини при народженні, не тільки не допомагає, але і вимагає, саме вимагає, від дівчинки гроші, граючи на її почуттях.
– Зараз мама дзвонить і просить у мене грошей. І ображається, якщо я їй їх не даю. Просить гроші на брата і ще на когось. – Найприкріше, – продовжує дівчинка, – що я від неї не раз чула: «Краще б я зробила аборт». Якось я зайшла до мами, коли погано себе почувала. У мене була температура 38,5. Але вона не дала мені ніяких ліків, а відправила до фонду. Поки я туди дійшла, температура була вже 39, поки знайшла, до кого звернутися – майже під 40. Найсумніше, що мама навіть не подзвонила, щоб дізнатися, як я себе почуваю.
Роксолана з дитбудинку
Але Соня вчиться прощати, і багатьом вже пробачила свої образи. Вона знаходить сили в улюбленому персонажа:
– Мені подобається Роксолана. Вона перемогла своїх ворогів. Незважаючи на те, що потрапила в рабство, вона стала султаншею. Так і я – була нещасною в інтернаті, а стала лідером.
Зараз у Соні з'явилася мета: вона хоче викупити дитбудинок і допомагати таким, як вона – привозити ліки і постачати все необхідне. Дівчинка не тільки пробачила своїх вихователів, а й приходить допомогти дітям, які живуть в інтернаті:
– Я всіх простила, Бог їм суддя. Коли не пробачаєш – в душі накопичується бруд. А бумеранг все одно повертається. Прощай, і тобі проститься. Зараз, коли я заходжу в дитбудинок, то спілкуюся зі своїми вихователями, розповідаю, чого домоглася й приношу цукерки та подарунки дітям, які там живуть.
Зараз Соня Пінчук вчиться в коледжі при ОНУ ім. Мечникова і опановує фах «Соціальний працівник».
Ми постаралися на прикладі історій двох дівчаток розповісти про життя вихованців фонду «Дорога до Дому». І ще раз звернути Вашу увагу на те, що в житті можливо все, якщо мати цілі і бажання.
Автор: Анастасія Холдаковська
Переклад: Олена Нуньєс
  
 
 
 
 
 
 
Олександр Макаров
Соня Пінчук