З життя Володимира Висоцького...

Владимир Высоцкий
04:11, 07 Листопад 2017

«Я готовий сто разів померти і знову тут народитися…» (В. Висоцький, «Пісенька про стару Одесу»)

ОДЕСЬКЕ КОРІННЯ
В. Висоцького багато хто вважав і вважає одеситом, хоча добре відомо, що народився і виріс він у Москві. Але одеське коріння у нього є, це «розкопав» дослідник творчості співака й актора – Євген Митницький. Ось фрагмент цього дослідження:
«Батько майбутнього поета, співака, актора народився в 1915 році в Києві, на Бульварно-Кудрявській вулиці, 42 ...»
Тепер про дідуся Володимира Семеновича. Книг і статей про нього немає, але тут на допомогу біографу приходять архіви. З них можна, зокрема, з'ясувати, що він був київським юристом. У збереженому списку наймачів квартир по згаданій Бульварно-Кудрявській, 42 за 1918 рік (за цей рік такі списки збереглися) зазначено ім'я мешканця квартири № 9 на другому поверсі: «Висоцький Вольф Шльомович, контору має». Це і є Володимир Семенович Висоцький-старший – власник адвокатської контори... У квартирі № 10 жив Висоцький Лев Шльомович (старший брат дідуся поета!) – начальник Київського відділення Одеського Комерційного училища.
Тоді згадалося, як багато років тому я сидів в кабінеті видатного знавця й історика Одеси А. А. Володимирського. Ми обговорювали матеріали для якоїсь статті і торкнулися в розмові теми Комерційного училища. Володимирський в цій розмові сказав мені, що представництва училища у містах України очолювали тільки його випускники.
Ось і вийшов родовід поета на одеську борозну!
Повинен зізнатися, що документів, які б підтверджували навчання Вольфа та Льва Висоцьких, я не бачив, бо ці архіви в роки мого проживання в Одесі були мені, та й багатьом іншим, абсолютно недоступні... Але один «козирний туз» в моїх пошуках саме одеських його коренів у мене таки є – перша дружина Вольфа Шльомовича Висоцького похована в Одесі на старому Слобідському кладовищі...
ПЕРША ПІСНЯ  
Приблизно за 30 років до того, як В. Висоцького почали пов'язувати з Одесою, аналогічна історія трапилася з Марком Бернесом – після виходу фільму «Два бійця», де він виконав роль одесита Аркадія Дзюбина.     
І, що найцікавіше, першу пісню В. Висоцького, яка прозвучала з кіноекрану, виконав саме М. Бернес. Це сталося у фільмі «Я родом из детства», який на білоруській кіностудії зняв режисер Віктор Туров. Ось що розповіла про цю історію вдова М. Бернеса – Л. Бернес-Бодрова: «Висоцький з'явився у нас вдома під час зйомок фільму “Я родом из детства”. Володя зателефонував Марку Наумовичу, представився і сказав, що хоче зустрітися і показати свої пісні. Це був час, коли Висоцький ще був майже домашнім співаком, концертів у нього ще не було. Він прийшов до Марка Наумовича з надією, мабуть, на якусь рекламу своїх пісень. Висоцький співав години дві. Попутно йшла розмова про пісню у фільмі. Марк Наумович зупинився на пісні “Братские могилы”. Але він сказав: 
– Володя, мені потрібна мелодія, без цього я співати не можу. 
Марк завжди знаходив для пісні щось своє. Десь підправляв, десь додавав. І Володі він чесно сказав: 
— Володя, мені подобається Ваша творчість, мені подобається ця пісня. Але я повинен над нею попрацювати.
М. Бернес виконав “На братских могилах” за кадром, але для автора пісні було важливим саме визнання виконавця, який славився практично бездоганним смаком у виборі репертуару». 
До речі кажучи, згодом свої концерти Висоцький нерідко починав саме з цієї пісні. Він говорив про неї: «Це моя перша військова пісня». Це не за часом написання, а  за значимістю.
«НЕБЕЗПЕЧНІ ГАСТРОЛІ»
Всі знають, що «головна» пісня В. Висоцького про Одесу вперше прозвучала у фільмі «Опасные гастроли», який  Г. Юнгвальд-Хількевич зняв на Одеській кіностудії. Згодом ця картина піддалася грунтовній критиці, що дало право її постановнику видавати себе мало не за «дисидента», хоча насправді все було трохи інакше.
Картина знімалася в переддень 100-річчя В. Леніна, входила в «тематичний план заходів», присвячених даній події, і, взагалі, в Одесі її вихід анонсувався дуже широко. Автор цих рядків добре пам'ятає, як кілька разів по одеському обласному радіо звучала передача про цей фільм, головний інтерес якої складався саме в піснях. А оскільки саме радіо в ту пору було наймасовішим із ЗМІ, а іншої радіокомпанії, крім державної, в регіоні і бути не могло, то передачу цю чули – без перебільшення – пару мільйонів городян і жителів області, що в значному ступені сприяло успіху цього фільму, який до цього дня залишається самим «касовим» в історії Одеської кіностудії: тільки за перший рік прокату його подивилося близько 37 млн глядачів (п'яте місце серед радянських фільмів 1970 р.). 
Немає сумніву, що в першу чергу саме пісні В. Висоцького сприяли успіху цієї стрічки. Але чи тільки В. Висоцький був головним «винуватцем» такої популярності? 
Така постановка питання, на перший погляд, може здатися дивною, якщо не звертати увагу на одну обставину: в титрах фільму вказано: «Композитор – Олександр Білаш». О. Білаш по праву вважається класиком української радянської пісні і з'єднання його імені з ім'ям В. Висоцького виглядає непорозумінням. Але вони зустрілися на «Опасных гастролях» і, наскільки відомо, ніяких конфліктів не виникало. Володимир Новіков у біографії В. Висоцького пише про цю роботу: «Будуть і ще пісні, причому, музику опереткового типу складає композитор Білаш. Як експеримент, це цікаво».
«Експеримент» вийшов вдалим. Куплети про «Розу-гимназистку», жалісний романс «Было так – я любил и страдал...» – всі ці твори, складені Білашем на слова Висоцького, цілком органічно вписалися в картину, та так, що абсолютна більшість глядачів і донині переконані: всі пісні у фільмі написані самим В. Висоцьким. Хоча навіть в знаменитих куплетах про Одесу («Дамы, господа...») є «слід» композитора: саме він диригує оркестром, який супроводжує виконання цієї пісні її автором.
«ЦЕ Ж ТАК СМАЧНО...»
З «Опасными гастролями» пов'язана цікава історія, яку автору цих рядків розповів хтось із членів знімальної групи (хто саме – за давністю років не пригадаю). Того разу Висоцький приїхав до Одеси разом з Мариною Владі. І ось одного разу в перерві між зйомками, Висоцький з Мариною зайшли в буфет кіностудії перекусити. Володя замовив собі котлети з гречаною кашею, а Марина, підтримуючи фігуру, вирішила їсти одну гречку. Варто відзначити, що одеський буфет вважався в кіносвіті одним з найкращих серед студійних «забігайлівок» Союзу. Зрозуміло, що змагатися з їдальнями «Мосфільму» або прибалтійських студій було важкувато, але знавці стверджували, що в Мінську, і навіть в Свердловську, їжу готували краще. (Так воно чи не так – хто зараз перевірить, але я «за що купив – за те й продаю»).    
І ось тут трапилася сцена, яка (за оповіддю очевидця), будь вона знятої на плівку, могла б мати скажений успіх. Страшенно голодний Висоцький наминав нехитрі харчі, як говориться, «за обидві щоки». А ось його супутниця, ймовірно, тільки починаючи осягати принади радянського громадського харчування, гидливо тикала виделкою в тарілку, ніяк не наважуючись почати їсти мало апетитне на вигляд вариво, яке мало б означати гречану кашу. Висоцький, зрідка відриваючись від їжі, здивовано казав подрузі: «Ти чому не їси? Це ж так смачно!». Але навіть аргументи коханого чоловіка не мали на французьку красуню ані найменшого впливу, і вона так і залишила практично повну тарілку.
Автор: Олександр Галяс
Переклад: Олени Нуньєс
 
Владимир Высоцкий
Владимир Высоцкий
Владимир Высоцкий&Марина Влади