Замість діла – тіло

Замість діла  – тіло
08:10, 12 Жовтень 2018

13 липня 2016-го на Майдані Незалежності відбувся захід, присвячений 40-річчю з дня народження режисера Олега Сенцова.

Відомий український режисер Олег Сенцов був протизаконно засуджений російськими окупантами до 20 років позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії суворого режиму.
На захист режисера та громадського активіста виступили члени ради Європейської кіноакадемії, серед яких  такі всесвітньо відомі майстри, як Педро Альмодовар, Акі Каурісмякі,  Фолькер Шльондорф, Бертран Таверньє, Анджей Вайда, Вім Вендерс, Кшиштоф Зануссі та інші. Ювілей О.Сенцова був приводом нагадати суспільству про драматичну долю «кремлівського бранця».  І всі, хто того дня  брав слово на Майдані, вимагали від Кремля звільнити безвинно покаранного майстра.
Однак  совсім не це вийшло на перший план у значній кількості  репортажів та публікацій  вітчизняних  ЗМІ. «Бенефіціанткою»  цього заходу абсолютно несподівано стала народний  депутат України Надія Савченко. Що ж такого надзвичайно цікавого  було у ії виступі на Майдані, що спричинило шалену увагу журналістів (загалом вийшло понад 100 публікацій  та телесюжетів)?  Зрозуміти це, незважаючи на таку купу матеріалів,  практично неможливо, бо зацікавив  колег зовсім не зміст її виступу, а те, що не мало жодного відношення до суті справи…
У мережі обговорюють неголені ноги Надії Савченко
Не для слабонервных: Савченко появилась перед журналистами в мини-юбке и с абсолютно небритыми ногами ФОТО 18+
Опубліковані фото Савченко з волохатими ногами
В Савченко виявилася особливість ніг: опубліковані фото 
У ЗМІ обговорюють волохаті ноги Савченко 
З того часу Надія Савченко зробила чимало резонансних заяв (зокрема, про готовність стати   Міністром оборони), очолила політичну партію, навіть дала зрозуміти, що готова прийняти участь у президентській кампанії, але її депутатська та політична діяльність не надто цікавить наші ЗМІ.
Натомість кожна поява Н. Савченко в публічному просторі часто-густо супроводжується такими заголовками:
«Савченко у зеленій сукні та з чарівним макіяжем»
«Савченко в телеэфире поразила мейкапом и женственностью» 
«7 жіночних образів для Надії Савченко: у мережі ажіотаж навколо нового стилю нардепа»
Звичайно, можна зауважити, що Надія Савченко – політик молодий і встигла зробити у цій сфері небагато такого, що варто було б аналізувати.  
Але цього не можна сказати про Юлію Тимошенко. За 20 років активної політичної діяльності вона  знала і найвищі злети, і глибокі падіння,  до цього часу перебуває на вістрі політичної боротьби. Але   мало кого з журналістів цікавлять її погляди та  практичні дії; зате  обговорення зачісок і нарядів найпомітнішою жінки вітчизняної політики стало «must have» чи не кожного ЗМІ. 
27 листопада – у день народження Юлії Тимошенко – подібні публікації набирають характер інформаційного повеня:  
«День рождения Юлии Тимошенко: как эволюционировал еёстиль»
«День рождения Юлии Тимошенко. Лучшие наряды и причёски политика»
«Юлія Тимошенко зробила фурор у шкіряній сукні»
Якщо «першоджерела» фотопублікацій більш-меньш стримані в коментарях, то копірайтери  інших видань знаходять, як дошкулити, навіть коли мова йде про  драматичні події.   
«До речі, образу хворої  репресованої політик старанно дотримувалася і під час ув'язнення. Схоже, Тимошенко навмисно відмовлялася від косметики»
Не уникли схожої уваги ЗМІ також інші відомі  політики: Олександра Кужель, Ганна Герман, Оксана Сироід, Вікторія Сюмар, Олег Ляшко тощо.  Про їх одяг, зачіски, манери поведінки можна дізнатися зі ЗМІ набагато більше, ніж про власне професійні здобутки.    
З одного боку, така поведінка ЗМІ є реакцію на той незаперечний факт, що за роки незалежності українське суспільство відчуло смак демократії,  відповідно, зріс попит на висвітлення політичного життя держави.  Наші співгромадяни хочуть знати не лише про те, що діється у стінах Верховної Ради чи місцевих органів влади, але й про тих, хто цю владу уособлює.  
Для переважної більшості жителів України головним джерелом такої інформації є ЗМІ. Але чи можна з українських медіа отримати достовірне уявлення про наших політиків, депутатів, чиновників? 
– Ні! – каже лауреатка Всеукраїнського конкурсу журналістів Наталя Кравчук. – На жаль, доводиться констатувати: щоб знайти інформацію про реальну  діяльність народних депутатів,  лідерів  політичних партій, керівного складу Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, голів обласних чи міських  адміністрацій та їх заступників, депутатів обласних чи міських рад, треба  звертатися до спеціалізованих ресурсів. Тоді як  новинні портали, телепередачі, друковані видання, з яких наш «середньостатистичний» громадянин черпає інформацію,  рясніють повідомленнями про стиль одягу, вартість костюмів, «непристойные фото в Инстаграмме»,  «неголені ноги» тощо.  
Між тим,  медіа-експертка Зоя Казанжи  вважає подібне ставлення до політиків цілком  нормальним. 
– Політик, вибираючи всі переваги влади, вибирає і все мінуси публічної особи, - каже вона. –  І те,  як одягнений політик  чи депутат (депутатка),  має значення. Якщо він чи вона заробляє 10-20 тисяч гривень на місяць, але ходить з сумкою за 7 тисяч доларів, то повинно виникати питання: звідки такі можливості?  І це  людей цікавить більше, ніж безпосередньо робота політика. 
Дещо Іншого погляду дотримується   фахівець в сфері стратегічних комунікацій Дмитро Коник
– Як сформувати думку про ділові  якості  людини, якщо про нього відома тільки вартість одягу та аксесуарів?!  – задається питанням автор книги «Стратегічні комунікації». – Але, принаймні, про депутатів в «Gucci» люди хоча б чули, на відміну від тих, хто не відзначився екстравагантним виглядом. Численні «темні конячки» часто йдуть на вибори з менш публічних посад, і народ мав би можливість оцінити їх професійні якості, якби ефір не було  забито «жовтухою». Такий підхід вбиває основний принцип громадянського суспільства - свідома участь народу в управлінні державою і підзвітність влади перед своїми виборцями, створює упереджене ставлення до будь-якої влади.
Голова  Центру Демократичного Розвитку Молоді «Синергія» Юлія Котельникова нагадує, що для подібного підходу  існує визначення «лукізм». У науковій літературі можна знайти чимало характеристик цього  терміну: «дискримінація за зовнішністю»; «створення стандартів краси і привабливості та обмеження прав тих, хто їм не відповідає»; «переслідування на основі зовнішнього вигляду та його порівняння з нормою у форматі "красиве – потворне"» тощо.  Але, як бачимо, визначальна риса лукізму -  неприйняття тих, хто  не відповідає «стандартам привабливості».  Що є проявом «мови ворожнечі».   
На  небезпеку лукізму вказує доцент Л.О. Ляховець: «Зовнішність стає фактором, що регулює соціальне спілкування, оскільки вона спрямовує соціально-психологічну інтерпретацію особистості іншими людьми, а оцінки інших,  в свою чергу, визначають вибір доцільних й ефективних способів і форм побудови міжособистісної взаємодії. Зокрема, такі науковці, як В. Лабунська та Я. Наровська зазначають, що зовнішність виступає «пусковим механізмом» інтерпретації особистості й бере участь у створенні соціально бажаного …. образу». 
Тому, роблячи акцент на зовнішних проявах, а не на суті політичної  діяльності, медіа маніпулюють аудиторією, створюючи для публічних осіб привабливий (або не дуже) образ. 
– Лукізм по відношенню до політиків – проблема не тільки політичної сфери, – стверджує  Юлія Котельникова. – Будь-яке застосування «мови ворожнечі»    розширює межі дозволеного, вона  не може існувати локально в конкретній сфері життя. Коли ЗМІ показують, що на підставі зовнішнього вигляду можна  робити висновки про інтелект або професійні  навички  людини, суспільство сприймає це як норму поведінки. Критерії оцінки досить розмиті: одних засуджують за «недоречну простоту», інших, навпаки, за «надмірну привабливість». 
На небезпеку зростання політичного лукізму вказує публіцистка Ольга Страховська.
– Наше покоління більше за своїх попередників сфокусовано на візуальному сприйнятті дійсності – пише вона. – Ми менше читаємо, менше слухаємо, менше говоримо, більше – як ніхто до нас! – розглядаємо фото і відео. Це ще сильніше загострює проблеми лукізму.  Занадто пильна увага до того,  як виглядає людина, створює відчуття, що якщо ти керуєш своїм тілом, своєю зовнішністю, то це може якимось чином впорядкувати хаос навколишнього світу. І, навпаки, здається, що ті, хто не може кинути істи ночами булки, настільки нікчемні, що не здатні нічого зробити у  своєму  житті. 
Дискримінація за зовнішністю – явище досить поширене і шкідливе саме по собі. Пропаганда такої поведінки є неприпустимою в цивілізованому суспільстві: обговорюючи невідповідну зачіску або недоречну краватку, ЗМІ задають нездорові критерії оцінки. У підсумку про важливі законодавчі реформи громадяни дізнаються з вуст самих політиків і тільки те, що ті вважають за потрібне розповісти.
Як зізнаються усі опитані нами експерти, боротися з таким проявом «мови ворожнечі» як лукізм дуже важко. 
Відома журналістка та медіа-тренер Ольга Веснянка  згадує, що у 2011  році об'єднання з понад 20 громадських організацій презентувало  комплексний законопроект «Про захист від дискримінації», який мав на меті надати підґрунтя для визначення дискримінації, в яких формах вона може відбуватись. У глосарії до проекту закону були такі поняття, такі як «ейблізм» (дискримінація людей на підставі обмежених фізичних можливостей), «ейджизм» (дискримінація за віковою ознакою) та  «лукізм». Однак у  Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»  від 6 вересня 2012 року № 5207-VI, місця їм не знайшлося, що значно звужує можливості реальної  протидії дискримінації.  Тому варто покладатися більше на етичні норми та поступовий розвиток медіаосвіти, яка, як було відзначено в матеріалах конференції ЮНЕСКО Education for the Media and the Digital Age,  «дає можливість людям зрозуміти, як масова комунікація використовується в їхніх соціумах; забезпечує людині знання того, як аналізувати, критично осмислювати і створювати медіатексти;  інтерпретувати медіатексти і цінності, поширювані медіа» 
А  журналістам, які полюбляють акцентувати увагу на  «неголених ногах» більше ніж на сутності та результативності  дій  наших можновладців, варто нагадати, що у лукізму є інша назва, більш промовиста – тілесний фашизм (face fascism). Слово «фашизм» зазвичай асоціюється  з чимось дуже поганим. Тож, може усвідомлення цього вбереже  від розповсюдження «мови ворожнечі»   
Автори: Олександр Галяс, Тамара Гладка
Ця стаття підготовлена в рамках ініціативи «Мова ворожнечі» в українських ЗМІ: ідентифікація та протидія», яка впроваджується Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Зміст публікації являється відповідальністю виключно авторів.